Наступного ранку після того абсурдного дитячого свята я вирушила прямо до центрального відділення “Першого Столичного Банку”. Керуючий, який особисто знав нас із Андрієм багато років, зустрів мене зі щирим співчуттям в очах і мовчки провів до депозитарію. Я залишилася зовсім сама в невеликій, прохолодній кімнаті для клієнтів. Коли я відкрила важку металеву скриньку, яку Андрій колись жартома назвав нашим «набором для виживання під час сімейного апокаліпсису», мої руки ледь помітно тремтіли.
Усередині лежало саме те, що мені було потрібно для захисту мого життя та честі мого чоловіка. Справжній, нотаріально посвідчений заповіт, за яким я була єдиною спадкоємицею. Детальні медичні виписки з мокрими печатками клініки, які підтверджували проведення вазектомії за два роки до зачаття Лук’яна і робили батьківство Андрія абсолютно неможливим з біологічної точки зору.
Там також лежав акуратний блокнот-щоденник, у якому чоловік своїм рівним почерком фіксував кожну неадекватну витівку Карини: дати, час і дослівні цитати її недоречних пропозицій. До цього додавалися роздруківки її нічних повідомлень та офіційний лист від Валерія Вікторовича, що підтверджував факт складання справжнього заповіту.
А на самісінькому дні металевої скриньки лежав заклеєний білий конверт. На ньому знайомим, до болю рідним почерком Андрія було виведено моє ім’я. Зціпивши зуби, щоб не розридатися прямо там, у банківському сховищі, я обережно розірвала папір і почала читати.
«Моя найдорожча Даночко.
Якщо ти зараз читаєш ці рядки, значить, зі мною щось трапилося, і тобі довелося дістати ці документи. Я всім серцем сподіваюся, що це відбувається через багато-багато років, коли ми з тобою вже стали сивими й кумедними стариганями, а всі витівки твоєї сестри залишилися в далекому минулому як просто невдалий жарт.
Але якщо найгірше сталося раніше, і Карина спробувала використати мою відсутність, щоб завдати тобі болю… Будь ласка, знай, що я намагався передбачити всі можливі варіанти. Використай ці документи, щоб захистити себе.
Я знаю, як свято ти ставишся до поняття родини. Знаю твою неймовірну відданість тим, кого ти любиш. Але ти занадто світла людина, і ти заслуговуєш на захист від тих, хто готовий розтоптати твоє велике серце заради власної вигоди. Я кохаю тебе більше, ніж можна передати словами, більше, ніж дозволяє час. Хоч би що сталося — просто пам’ятай про це завжди.
Твій Андрій».
Сльози нестримним потоком котилися по моїх щоках і падали на папір. Сидячи в холодному підземеллі банку, я фізично відчувала його любов і турботу, які огортали мене невидимим щитом навіть після його смерті. Мій практичний, розважливий і безмежно турботливий чоловік усе прорахував. Можливо, він не міг уявити настільки дикого сценарію з фальшивим батьківством, але він точно знав, що Карина спробує погріти руки на чужому горі.
Я акуратно повернула оригінали до скриньки, забравши із собою лише завірені копії медичних карток, заповіту та щоденника. Після цього я одразу набрала номер Валерія Вікторовича і домовилася про термінову зустріч.
Офіс його юридичної фірми розташовувався в історичній будівлі на Липках. Це було те місце, де в повітрі відчувалися статусність, великі гроші та абсолютна конфіденційність. Секретарка, яка пам’ятала мене ще з часів, коли Андрій тільки починав тут свою кар’єру, підвелася назустріч, і її обличчя пом’якшало від щирого співчуття.
Валерій Вікторович — імпозантний чоловік за шістдесят, із сивиною на скронях та уважним, чіпким поглядом — вийшов з-за свого масивного дубового столу, щоб обійняти мене.
— Богдано, — тихо сказав він, вказуючи на шкіряне крісло. — Звістка про Андрія стала для мене справжнім ударом. Він був одним із найкращих людей, яких я знав у цій професії.
— Він справді був таким, — мій голос ледь здригнувся, але я швидко опанувала себе. — І, як з’ясувалося, він також мав рацію, коли просив підготуватися до найгіршого з боку моєї сестри.
Я детально переказала йому весь сюрреалістичний жах, який відбувся на дні народження Лук’яна, і показала фотографію фальшивого заповіту, яку встигла непомітно зробити на телефон.
Валерій Вікторович надягнув окуляри і довго розглядав знімок екрана. Його брови суворо зійшлися на переніссі.
— Це не просто дилетантська підробка, Дано. Це кримінальний злочин, — його тон став жорстким, як сталь. — Юридична термінологія безглузда, ніби її переклали в інтернеті. Печатка нотаріуса — очевидний фальсифікат. А підпис Андрія, хоч і скопійований, але жодна почеркознавча експертиза не визнала б його справжнім. Але сам факт того, що вона пішла на підробку документів заради шахрайства з нерухомістю — це перехід усіх червоних ліній.
Потім я виклала на стіл документи з банківської комірки: медичні довідки про вазектомію, справжній заповіт та щоденник Андрія.
— Андрій був не просто хорошим юристом, він був педантом, — з повагою промовив Валерій Вікторович, переглядаючи папери. — Ці медичні записи — наш головний козир. Вони повністю руйнують її міф про батьківство. Вазектомія зроблена за два роки до зачаття дитини. Крапка.
— Що мені тепер робити? — запитала я, відчуваючи страшенну втому. — Я не хочу влаштовувати публічних скандалів, але й віддавати половину свого дому людині, яка поливає брудом пам’ять мого чоловіка, я не збираюся.
Адвокат зняв окуляри і замислено потер перенісся.
— Спершу нам потрібно зібрати більше інформації. Я пропоную підключити приватного детектива, щоб він копнув глибше і з’ясував, чим зараз насправді живе ваша сестра. Люди рідко йдуть на такі відчайдушні і відверто дурні злочини без серйозного фінансового зашморгу на шиї. Її щось підганяє.
Він одразу запропонував звернутися до Федора — колишнього старшого слідчого, який після виходу на пенсію відкрив власне детективне агентство і часто допомагав фірмі зі складними справами. Я погодилася.
Федір приїхав до офісу вже за годину. Це був кремезний чоловік із пронизливим поглядом і абсолютно позбавленим емоцій, діловим підходом. Він дістав блокнот і почав ставити мені чіткі, конкретні запитання про минуле Карини, її стосунки, кредити та спосіб життя.
Я раптом з жахом усвідомила, наскільки мало насправді знаю про те, як живе моя рідна сестра останнім часом. Після народження Лук’яна наші шляхи розійшлися: вона сприймала мою допомогу як належне, а я намагалася тримати дистанцію заради власного спокою.
— Мені знадобиться кілька днів, Богдано, — сказав Федір, закриваючи блокнот. — Моїм першочерговим завданням буде перевірка її фінансового стану та пошук інформації про справжнього батька дитини. Ви можете розповісти мені щось більше про цього Тараса?
Я поділилася тими жалюгідними крихтами інформації, які мала: працював барменом на Подолі, любив мотоцикли, уникав родинних зустрічей.
— Останнє, що я чула від мами, — вони начебто ще були разом, але Карина майже перестала про нього згадувати, — зітхнула я. — До речі, на вчорашньому святкуванні його не було. Хіба це не дивно для батька іменинника?
Федір коротко кивнув, роблячи ще одну помітку.
— Це чудова зачіпка. Я все з’ясую і зв’яжуся з вами найближчим часом.