Рівно о другій годині дня пролунав короткий, впевнений дзвінок у двері. Я зробила глибокий вдих, вирівняла спину, наче перед виходом на поле бою, і пішла відчиняти.
Карина стояла на ґанку, виглядаючи так, ніби зійшла з обкладинки глянцевого журналу. На ній був дорогий брючний костюм, ідеальний макіяж, а в кожному її русі читалася абсолютна, непохитна самовпевненість.
— Проходь, — коротко кинула я, вказуючи рукою в бік вітальні.
Я заздалегідь розставила два крісла одне навпроти одного, а між ними поставила скляний журнальний столик. На ньому лежав мій телефон із увімкненим екраном диктофона, дві склянки з водою та товста тека з документами.
— Сподіваюся, ти не проти, якщо я запишу нашу розмову? — спокійно запитала я, сідаючи у своє крісло. — Зважаючи на серйозний юридичний характер нашої зустрічі, буде краще, якщо ми обидві матимемо точну фіксацію того, про що домовимося.
Карина лише на мить завагалася, але швидко опанувала себе і зверхньо знизала плечима.
— Звісно, пиши, якщо тобі так спокійніше. Хоча я не розумію, навіщо ці шпигунські ігри. Усе ж і так очевидно, заповіт чіткий і зрозумілий.
Я натиснула кнопку запису, чітко промовила в мікрофон сьогоднішню дату, час та підтвердження згоди Карини на фіксацію розмови. Потім я відкинулася на спинку крісла і уважно, не кліпаючи, подивилася в очі рідній сестрі.
— Перш ніж ми перейдемо до обговорення майна, я хочу почути твою версію, — мій голос звучав рівно, без жодної емоції. — Розкажи мені, що саме сталося між тобою та Андрієм.
Карина миттєво включилася в роль і почала видавати добре завчену історію. Вона розповідала про їхній нібито «бурхливий роман» дворічної давності. За її версією, вони зблизилися в той період, коли ми з Андрієм нібито «віддалилися одне від одного і мали проблеми в шлюбі». Вона брехала про те, як вони таємно зустрічалися в елітному готелі в центрі Києва, як Андрій скаржився їй на своє нещасливе життя зі мною, і що Лук’ян був зачатий саме під час однієї з таких зустрічей.
— Він завжди збирався розповісти тобі правду, Дано, — говорила вона, широко розплющивши очі, намагаючись зобразити максимальну щирість. — Але потім Лук’янчик народився з цією вадою серця, і Андрій просто не хотів додавати стресу. Проте він клявся, що ніколи не залишить свого сина без забезпечення.
Я слухала цю відбірну маячню, не перебиваючи. Я відзначала кожну нестиковку в її хронології, кожну деталь, яка абсолютно суперечила характеру мого чоловіка. Коли вона нарешті закінчила свою театральну виставу, я почала ставити запитання.
— У якому саме готелі ви зустрічалися? — сухо поцікавилася я.
— У «Прем’єр Плазі», — швидко і без затримки відповіла вона.
— А який номер? Ти ж маєш пам’ятати, якщо ви бували там регулярно.
Вона трохи запнулася, її погляд ковзнув убік.
— Це було десь на верхніх поверхах. Я не пам’ятаю точних цифр, яка різниця?
— У які дні тижня ви зазвичай бачилися? По вівторках? Чи, може, по четвергах, коли він казав мені, що затримується на нарадах в офісі?
Я продовжувала засипати її все більш конкретними запитаннями.
— Що Андрій зазвичай замовляв із рум-сервісу? На якому боці ліжка він любив спати? Він ішов у душ до чи після?
Це були ті дрібні, інтимні деталі, які могла знати лише людина, що дійсно ділила з ним ліжко і простір. Карина почала помітно нервувати. Її відповіді ставали дедалі більш розмитими, вона плуталася у власній брехні, а на щоках проступили червоні плями.
— Та яке це взагалі має значення?! — нарешті зірвалася вона, підвищивши голос. — Суть у тому, що Лук’ян — син Андрія! І в мене є заповіт, який доводить, що він хотів віддати йому належне!
— Насправді, — дуже повільно і крижаним тоном промовила я, відкриваючи свою теку, — обидві ці заяви є абсолютною, стовідсотковою брехнею.
Я дістала медичні виписки і поклала їх на скляний стіл прямо перед нею.
— Рівно за два роки до того, як був зачатий Лук’ян, Андрій переніс операцію через варикоцеле. І під час цього ж хірургічного втручання йому зробили вазектомію. Операція була повністю успішною, що підтверджено всіма подальшими аналізами. Фізично, біологічно і медично мій чоловік не міг стати батьком жодної дитини у цьому світі.
Обличчя Карини стало білим як крейда. Її макіяж раптом здався чужорідною маскою на мертвому обличчі. Вона тремтячими руками взяла медичні документи, судомно бігаючи очима по клінічних термінах і печатках лікарні.
— Це… це може бути підробка, — прошепотіла вона, але в її голосі вже не було жодної впевненості.
— Це оригінали, Карино. І головний лікар клініки готовий підтвердити їхню автентичність у будь-якому суді, — відрізала я. — Але це лише початок.
Далі я витягла справжній заповіт, завірений нотаріусом і внесений до державного реєстру.
— А ось це — справжній заповіт Андрія. Він був складений нашим сімейним адвокатом, Валерієм Вікторовичем. Як бачиш, усе майно переходить виключно мені. Твій Лук’ян тут навіть не згадується.
Карина була розчавлена, але все ще намагалася інстинктивно борсатися у своїй пастці.
— Він міг змінити його! Мій документ написаний пізніше!
— Твій документ, — я нахилилася ближче до неї, чітко карбуючи кожне слово, — це кримінальний злочин. Це жалюгідна підробка. Мій юрист уже знайшов там купу ляпів, а почеркознавча експертиза рознесе цей підпис за п’ять хвилин. Підробка документів з метою шахрайства — це стаття Кримінального кодексу України, яка передбачає до п’яти років позбавлення волі.
Не даючи їй отямитися, я методично, як кат, продовжувала викладати на стіл докази. Спочатку особистий щоденник Андрія, де він детально описував кожне її нав’язливе залицяння. Потім роздруківки її листування з Жанною про “вісімсот штук баксів” і “геніального Діму з фотошопом”. І наостанок — звіт від детектива про її катастрофічні борги, повідомлення про виселення з квартири та втечу Тараса до Польщі.
— Ми знаємо абсолютно все, Карино, — сказала я, коли на столі утворилася ціла гора доказів її підлості. — Єдине питання, яке зараз стоїть на порядку денному: що ми будемо робити далі.
У вітальні запала мертва, дзвінка тиша. Карина сиділа нерухомо, втупившись у папери. А потім, на моє превелике здивування, вона почала плакати. Це не були ті театральні, красиві сльози, якими вона звикла маніпулювати батьками. Це були глибокі, потворні, неконтрольовані ридання, від яких здригалося все її тіло.
— Я просто не знала, що мені робити… — нарешті видавила вона крізь істерику, задихаючись. — Я скоро стану безхатьком. Нас із Лук’яном викинуть на вулицю за два тижні. Тарас кинув нас без копійки і втік. З клініки постійно дзвонять, вимагають оплатити рахунки за лікування малого. Я думала… я сподівалася, що якщо я просто натисну, ти даси мені трохи грошей з будинку…
— Тож ти вирішила розтоптати репутацію Андрія? — мій голос став жорстким. — Ти вирішила розповісти всім нашим родичам, що він зраджував мені? Ти вирішила вчинити злочин?!
— Я була в абсолютному відчаї! — раптом закричала вона, і її сльози миттєво змінилися на лють. Вона зірвалася на ноги. — У тебе є все! Цей величезний дім, успішний бізнес, повага всіх навколо! А що є в мене?! Хвора дитина на руках, сімдесят п’ять тисяч доларів боргів і повідомлення про виселення! Спробуй-но приймати правильні і благородні рішення, коли ти в такому лайні!
Її крик повис у повітрі, розбиваючись об стіни мого ідеально відремонтованого будинку.
У цій її істериці була така оголена, страшна чесність, повністю позбавлена маніпуляцій, що вона зачепила щось глибоко в моїй душі. Це ще не було прощення. До прощення було як до місяця. Але це було розуміння того, до якого дна може опуститися людина від безвиході.
— Лук’ян — це син Тараса, так? — запитала я вже значно м’якше.
Вона безсило опустилася назад у крісло і розмазала туш по щоках.
— Так. Андрій ніколи до мене не торкався. Ніколи. Я… я справді намагалася залицятися до нього колись давно. Але він одразу ж мене відшив. Він був до нудоти відданий тобі.
— А заповіт?
— Жанна познайомила мене з одним хлопцем… Він трохи розуміється на графіці і сказав, що підробити підпис — це елементарно. Я хотіла використати цей папірець просто як важіль тиску, щоб ти відкупилася. Я навіть у страшному сні не могла уявити, що ти почнеш настільки глибоко копати і наймеш детективів.
Я простягнула руку і вимкнула диктофон. Відкинувшись на спинку крісла, я мовчки дивилася на свою розчавлену сестру, обдумуючи свій наступний крок. Карина стиснулася в грудку, не піднімаючи очей, явно очікуючи, що зараз я викличу поліцію і знищу її остаточно.