Соля вже оцінювала позицію Гармаша. Розподіл ваги, легкий нахил корпусу вперед, характерний для тих, хто покладається на ноги. Розслаблені плечі людини, яка абсолютно впевнена у своїх ударних навичках. У пам’яті раптом виринув голос батька: «Кожен супротивник сам розповідає тобі, як його перемогти, доню. Тобі треба лише уважно слухати».
— Так, прапорщику. Повний контакт підходить.
Те, що відбулося протягом наступних вісімнадцяти секунд, шокувало всіх присутніх і дало старт подіям, які випробують Соломію так, як вона ніколи в житті не уявляла.
Гармаш широко вишкірився. Він легко підстрибував на подушечках пальців — розслаблений, впевнений, вже плануючи свій ефектний удар із розвороту для красивого нокауту.
— Гаразд, — зітхнув інструктор. — Стандартні правила. Жодних ударів у пах чи горло. Жодних видавлювань очей. Бій триває до здачі, зупинки з моєї команди або до втрати свідомості. Потисніть руки. І працюйте професійно.
Вони торкнулися рукавиць одне одного. Руки Соломії здавалися крихітними на тлі кулаків десантника.
— Готові? — інструктор різко опустив руку. — Бій!
Гармаш миттєво вибухнув серією. Спочатку легкий джеб для відволікання, а одразу за ним — потужний круговий удар ногою з розвороту. Класична, красива «вертушка» з таеквондо. Удар був блискавичним і технічно ідеальним. Якби він влучив, видовище було б неймовірним.
Але Соломії там уже не було.
Вона “прочитала” цей рух ще в ту мить, коли десантник лише почав переносити вагу на опорну ногу. Розворот завжди вимагає повної віддачі — зупинити його на півдорозі неможливо. Замість того, щоб відступати, Соля різко пірнула всередину дуги його польоту, дозволивши інерції Гармаша пронести його власне тіло повз неї.
Завершуючи розворот, Гармаш злегка втратив баланс, марно шукаючи очима ціль, яка щойно випарувалася. А Соломія вже опинилася за його спиною. Вона м’яко зачепила його опорну ногу своєю стопою. Найпростіша підсічка, що використала його ж вектор руху. Очі сержанта округлилися від шоку, коли земля раптово зникла з-під ніг. Він важко рухнув на спину, з гуркотом впечатавшись у мат.
Соломія миттєво впала слідом, жорстко зафіксувавши його збоку. Гармаш був хорошим бійцем. Він одразу спробував зробити «міст», щоб скинути її і розірвати дистанцію. Але вона вже перехопила його ближню руку. Її ноги смертельним зашморгом обвилися навколо його шиї та плеча. Ідеальний «ручний трикутник» — класичний задушливий прийом.
Вільна рука Гармаша інстинктивно смикнулася вгору, намагаючись відштовхнути дівчину. Це був найбільш очевидний, базовий захист. Соля використала і цей імпульс — дозволила йому штовхнути себе, перекотилася і зрештою опинилася зверху, осідлавши його грудну клітку. Тепер захват став намертво. Її власне плече давило на його шию з одного боку, а його притиснуте плече — з іншого. Сонні артерії були перетиснуті, доступ кисню до мозку припинився.
Гармаш запанікував. Він намагався вирватися, скинути її, штовхати — нічого не працювало. Його обличчя спочатку почервоніло, а потім почало набувати багряно-синього відтінку.
Він здався. Три швидкі, нервові удари долонею по мату.
Соломія відпустила його тієї ж секунди. Плавно перекотилася вбік і легко піднялася на ноги, тоді як сержант залишився лежати на спині, хрипко ковтаючи повітря і тримаючись за горло.
Вісімнадцять секунд. Від початку і до кінця.
У залі стояла така тиша, що було б чутно, як падає голка. Соля простягнула руку своєму супернику. Через мить вагання він прийняв її допомогу. Вона ривком поставила його на ноги.
— Гарний бій, сержанте.
Гармаш продовжував розтирати шию, пильно дивлячись на неї. У його погляді вперше промайнуло щось дуже схоже на повагу.
— Де ви цього навчилися?
— Мій батько, — спокійно відповіла вона. — Він навчив мене боротися ще до того, як я навчилася їздити на велосипеді.
Голос Бойка безжально розбив цю мить взаєморозуміння.
— Сліпа удача! Будь-кому може пощастити один раз.
Тиша вибухнула десятками голосів. Натовп загомонів. Інструктор поспішив стати між бійцями, маючи намір завершити тренування. Але раптом із натовпу вийшов полковник Гавриленко. Соломія навіть не бачила, коли він увійшов до залу і як довго спостерігав за цим шоу.
Загрубіле обличчя старого полковника було наче висічене з граніту. Його погляд, гострий і небезпечний, незважаючи на шістдесят два роки життя, вп’явся у капітана Бойка з такою інтенсивністю, що міг би плавити сталь.
— Ви абсолютно праві, капітане, — тихо, але дуже вагомо промовив Гавриленко. — Один раз — це може бути просто сліпа вдача. Удача любить сміливих.
Бойко самовдоволено розправив плечі.
— Саме це я і…
— А як щодо шести разів? — різко перебив його полковник.
Зал знову миттєво затих. Те, що Гавриленко запропонував наступної миті, змусить Соломію поставити на кін усю свою військову кар’єру заради однієї неможливої ночі.
Полковник повільно вийшов на центр мату. Кожен боєць у цьому залі знав, хто він такий. Легенда. Людина, яка пройшла Ірак, миротворчі місії на Балканах, гарячі точки Африки та перші роки оборони на Сході України. Людина, яка виховала три покоління елітних спецпризначенців. Коли говорив Тарас Гавриленко — слухали всі. Без винятків.
— У вас є шість розвідників-десантників, капітане Бойко, — голос полковника лунав у кожному кутку приміщення. — А лейтенант Макаренко — одна. Мені здається, це дещо нерівні сили.
Вираз обличчя капітана змінився. У ньому з’явилася невпевненість.
— Пане полковнику, я не думаю, що…
— А ось що думаю я, — Гавриленко обернувся, звертаючись до всього залу. — У нас попереду ще два тижні спільних зборів. Ми маємо будувати братерство і бойову злагодженість. Але, як я бачу, тут виникли серйозні сумніви щодо стандартів. Щодо реальних здібностей і того, чи всі присутні по праву носять свої шеврони.
Він знову повернувся до Бойка і втупився йому прямо в очі.
— Тож давайте вирішимо це раз і назавжди. Офіційний показовий бій. Лейтенант Макаренко проти всієї вашої групи. Формат — один на один. Шість поєдинків поспіль. Повний контакт. Жодних часових лімітів — бій триває до здачі або виснаження.