Спортивний комплекс бази «Південний рубіж» тріщав по швах. Здавалося, сюди зібрався весь особовий склад: оперативники, інструктори, технічний персонал, офіцери та сержанти. Близько чотирьохсот людей втиснулися у приміщення, розраховане максимум на двісті. У центрі залу встигли змонтувати справжній боксерський ринг із жорстким канвасом, канатами та професійним освітленням. Начальник бази особисто дав дозвіл на цей захід, надавши йому статус офіційного показового тренування.
Соломія увійшла через бічні двері. На ній був стандартний спортивний комплект: чорні шорти, сіра тактична футболка. Жодних прикрас, жодних зайвих деталей, що могли б завадити. Лише старий, потертий чорний пояс батька, міцно зав’язаний на талії.
Коли натовп побачив її, гул голосів стих рівно наполовину. По залу покотилися перешіптування, схрестилися сотні поглядів. Полковник Гавриленко вже чекав у її куті. Він підготував справжню секундантську команду: двоє досвідчених бійців із рушниками, водою та базовою аптечкою. Соломія розсунула канати і ступила на ринг. Канвас під ногами був твердим і надійним. Усе це відбувалося насправді. Шляху назад не було.
У протилежному кутку капітан Бойко та його десантники виглядали максимально розслабленими. Вони сміялися, перекидалися жартами. Гармаш розминався “боєм з тінню”, Давиденко тягнув шпагат, інші просто спостерігали. Бойко перехопив погляд Соломії. Його губи ворухнулися, беззвучно промовляючи: «Не розплачся».
Вона дивилася крізь нього. Камінь. Вода. Повітря.
На ринг піднявся начальник бази, полковник Ковальчук. У його руках був мікрофон.
— Доброго вечора! Те, свідками чого ми сьогодні станемо, є показовим спарингом, санкціонованим регламентом підготовки з рукопашного бою. Медичний персонал чергує на місці. Правила стандартні для змішаних єдиноборств. Жодних ударів у пах, горло чи потилицю. Бій триває до здачі, нокауту або зупинки рефері.
Він зробив паузу, дозволяючи залу усвідомити всю серйозність моменту.
— Лейтенант Макаренко проведе шість поєдинків поспіль. Перерва між боями — дві хвилини. Порядок супротивників визначено від нижчого звання до вищого. Лейтенанте, ви приймаєте ці умови?
— Так точно, пане полковнику.
— Капітане Бойко, ваша група приймає умови?
— Так точно! Не дочекаємося початку! — бадьоро відгукнувся десантник.
— Тоді розпочнемо. Перший бій: лейтенант Соломія Макаренко проти сержанта Дениса Гармаша.
Зал вибухнув криками. Соломія відійшла у свій кут, розуміючи, що наступні двадцять п’ять хвилин визначать усе її подальше життя. Але вона ще не знала, що Гармаш витратив увесь цей тиждень на планування помсти.
Гавриленко міцно стиснув її плечі:
— Згадай усе. Швидкість б’є силу. Техніка б’є масу. Ти вже перемагала його. Він вийде злим. І це чудово, бо злість змушує помилятися. Працюй спокійно, технічно. Закінчуй швидко. Попереду ще п’ятеро.
Соля кивнула. Вона зробила глибокий вдих, відчуваючи, як пульс сповільнюється, підкорюючись залізній дисципліні, незважаючи на адреналіновий шторм у крові.
Сержант Гармаш переступив через канати. Він зняв футболку, демонструючи рельєфні м’язи. Він легко підстрибував на місці, нетерпляче переминаючись з ноги на ногу. Рефері — старший інструктор бази — підкликав їх на центр.
— Хочу бачити чистий бій. Захищайте себе кожної секунди. Потисніть рукавиці.
Вони торкнулися рукавиць.
— Бій! — рефері різко опустив руку.
Гармаш кинувся вперед миттєво. Легкий джеб, хибний замах ногою знизу — усе це було лише маскуванням для його коронного удару з розвороту. Соломія знала, що він це зробить. Вона прокручувала цю сцену в голові сотні разів. Почався розворот. Блискавичний, потужний рух.
Соломія зробила крок усередину дуги. Вона дозволила його інерції пронести тіло повз неї. Завершуючи оберт, Гармаш знову на мить втратив рівновагу. Соля чітко зачепила його опорну ногу стопою — та сама підсічка, що й на тренуванні. Сержант з гуркотом упав на спину.
Соломія миттєво опинилася на ньому, переходячи в бічний контроль.
Гармаш одразу спробував вигнутися мостом, але вона вже захопила його ближню руку. Ноги Соломії обвилися навколо його шиї та плеча. Ручний трикутник. Усе точнісінько так, як у їхньому першому спарингу, тільки цього разу захват був набагато щільнішим. І швидшим. Жодних вагань.
Очі десантника розширилися від паніки. Його вільна рука вперлася їй у плече, намагаючись відштовхнути. Соля знову використала цей імпульс: перекотилася і сіла зверху. Задушливий замок закрився намертво. Обличчя Гармаша налилося кров’ю. Він зрозумів, що програв знову, і рівно тим самим прийомом.
Три нервові удари по канвасу. Здача.
Соломія миттєво відпустила суперника і піднялася на ноги. Гармаш залишився лежати, кашляючи і хапаючи ротом повітря. Натовп просто збожеволів від крику. П’ятнадцять секунд. Перший бій завершено. Залишилося п’ять.
Але дихання Соломії вже пришвидшилося. Гавриленко бачив те, чого не помічала публіка. Справжнім ворогом Соломії були не ці чоловіки. Її ворогом було накопичення втоми.
Гармаш покинув ринг, тримаючись за горло. Співслужбовці допомогли йому дійти до лави. Соля дивилася йому вслід, намагаючись вирівняти пульс.
— Пий, — Гавриленко простягнув пляшку. — Маленькими ковтками. Дві хвилини спливають швидко.
Вода була крижаною. Вона швидко пробіглася поглядом по залу. Чотириста облич. Хтось був шокований, хтось відверто захоплений. Морські оператори шалено підтримували свою. Розвідники Бойка помітно притихли. З їхніх облич зникла початкова розслабленість.
— Час! — вигукнув рефері. — Наступний бій: лейтенант Макаренко проти старшого солдата Артема Радченка.
Радченко зайшов на ринг так, ніби збирався когось убити. Недарма його позивний був «Пес». Він мав зріст під метр дев’яносто і важив понад дев’яносто кілограмів. Його руки були вкриті татуюваннями, а ніс явно ламали не один раз. У ньому не було спортивної грації Гармаша. Це був жорстокий вуличний боєць.
— Нічого особистого, пані лейтенант, — буркнув він, коли вони зійшлися в центрі. — Просто роблю свою роботу.
— Я розумію, солдате.
— Бій!
Радченко кинувся на неї, як танк. Жодної техніки, жодної розвідки — лише чиста, неконтрольована агресія. Він замахнувся для дикого правого бокового удару. Такий хук міг би знести їй голову, якби досяг цілі.
Але Соломія вивчала його весь тиждень. Кожен його удар починався з величезного розмаху плечем, що “світився” за кілометр. Сильно, але максимально передбачувано.
Вона пірнула під його руку. Кулак просвистів буквально за сантиметр від її обличчя, обдавши шкіру потоком повітря. Інерція потягнула величезне тіло десантника вперед. Соля рухалася разом із ним. Вона використала його масу, підставила стегно і виконала класичний кидок із дзюдо. Фізика і правильний важіль замість грубої сили.
Радченко злетів у повітря. У його очах промайнув абсолютний шок. А наступної миті дев’яносто кілограмів м’язів з гуркотом впечаталися в жорсткий настил рингу. Удар вибив повітря з його легень.
Але «Пес» був неймовірно витривалим. Він одразу спробував піднятися, щоб повернутися в стійку. Соломія не дала йому цього шансу. Щойно він став навкарачки, вона застрибнула йому на спину. Її ноги обвили його талію, а руки блискавично закрили замок на шиї. Удушення ззаду.
Радченко вчепився у її передпліччя, намагаючись відірвати від свого горла. Його хватка була сталевою. Він був у рази сильнішим за неї. Але сила тут уже не грала ролі. Кути були ідеальними, замок — глухим. Ніхто не зміг би розірвати його голими руками.
Десантник вперся ногами в канвас і… підвівся. Він реально встав у повний зріст, тримаючи Соломію на спині, немов рюкзак. Зал ахнув. Радченко похитнувся і спробував з розгону впечатати її спиною у кутовий стовп рингу.
Вона лише стиснула замок сильніше. Соля відчувала, як його пульс шалено б’ється об її передпліччя. Кроки десантника стали невпевненими.
— Здавайся, солдате, — прошепотіла вона. — Все закінчено.
Але Радченко вперто мотав головою. Гордість не дозволяла йому постукати по мату. Його коліна підігнулися, і вони разом звалилися на канвас. Соля тримала захват чітко і професійно, рівно настільки, щоб перекрити кровотік.
Руки десантника безвільно впали. Його тіло обм’якло.
— Стоп! Стоп! Він відключився! — рефері буквально кинувся до них, розмахуючи руками.
Соломія миттєво розчепила замок і відкотилася вбік. Медики вже перестрибували через канати. Радченко лежав без свідомості. Його дихання було слабким, але рівним — звичайна фізіологічна реакція на нестачу кисню.