Соломія сиділа на табуреті у своєму кутку. Дихання з глухим хрипом виривалося з її грудей. П’ять боїв позаду. Близько п’ятнадцяти хвилин чистого, безперервного бою. Її організм уже спалив усі запаси глікогену, і тепер м’язи живилися виключно адреналіном та силою волі. Вона дивилася на свої руки, і їй здавалося, що вони належать комусь іншому — так сильно вони тремтіли.
Полковник Гавриленко не намагався її заспокоювати. Він чудово розумів, на якій межі вона зараз балансує.
— Залишилося двоє, — тихо промовив він, вливаючи воду їй до рота. — Найбільший і найкращий. Саме тут, Солю, народжуються легенди. Саме зараз ти маєш довести, що означає твоє прізвище.
— Час! — пролунав сигнал рефері. — П’ятий бій: лейтенант Макаренко проти прапорщика Тимура Коваленка.
Прапорщик Коваленко мав позивний «Гора», і це прізвисько було виправданим на всі сто відсотків. Зріст метр дев’яносто п’ять. Вага — понад сто десять кілограмів чистої, брутальної сили. Він був майже на півцентнера важчим за Соломію і мав колосальну перевагу в розмаху рук. А головне — він був абсолютно свіжим і відпочилим.
Він незграбно переступив через канати, і ринг ледь помітно здригнувся під його вагою.
— Пані лейтенант, я не хочу вас травмувати, — щиро, з ноткою вибачення басом промовив велетень.
— Тоді не травмуй, прапорщику. Просто бийся.
Вони торкнулися рукавиць. Кисті Коваленка були настільки величезними, що на їхньому тлі руки Соломії здавалися дитячими.
— Бій!
«Гора» не поспішав. Він бачив попередні поєдинки і зрозумів головне правило: той, хто кидається на цю дівчину першим, неминуче програє. Прапорщик зайняв центр рингу і почав методично використовувати свою колосальну перевагу в дистанції. Він викидав довгі джеби, не дозволяючи Соломії наблизитися ні на крок.
Соля кружляла навколо нього. Її робота ніг, зазвичай легка і пружиниста, тепер здавалася повільною. Кожен крок віддавався болем у забитих м’язах. Тридцять секунд. Коваленко стояв на місці, викидаючи удари. Хвилина. Соломія змушувала його бити ще і ще, свідомо провокуючи на серії. Її потрібно було, щоб він втомився тримати свої масивні пудові руки на рівні підборіддя.
Хвилина і сорок п’ять секунд. Прапорщик дихав усе важче. І раптом це сталося. Те, що вона помітила ще на тренуваннях. Після чергового потужного удару правою, ліва рука гіганта зрадницьки опустилася на кілька десятків сантиметрів вниз. М’язова втома взяла гору над дисципліною.
Тієї ж миті Соломія вибухнула рухом. Вона пірнула під його руку, минаючи зону ураження, і… підстрибнула.
Це був один із найвидовищніших і найскладніших прийомів у бойовому самбо. «Летючий важливі ліктя». Соля опинилася в повітрі паралельно до підлоги, намертво обвивши своїми ногами витягнуту праву руку велетня. Вся її маса потягнула прапорщика донизу.
Очі Коваленка округлилися від жаху. Він спробував висмикнути руку, але вона вже була зафіксована між стегнами дівчини. Вони впали на настил. Соломія миттєво вигнула спину, перетворивши своє тіло на ідеальний важіль. Ліктьовий суглоб гіганта вигнувся до межі анатомічної норми. Ще міліметр — і зв’язки не витримали б. Відчувши пекельний тиск, «Гора» закричав і почав несамовито лупити вільною долонею по канвасу, благаючи про здачу.
Соломія відпустила замок тієї ж секунди. Давид переміг Голіафа. Фізика перемогла масу.
Дві хвилини і сімнадцять секунд. П’ять боїв. П’ять перемог.
Але її тіло почало здавати. Вона не могла зупинити тремтіння в ногах. Зір фокусувався з величезним зусиллям. А на неї вже дивився останній супротивник. Той, хто все це розпочав.
Капітан Марко Бойко зняв тренувальну куртку. Його обличчя більше не виражало ні гордині, ні насмішки. Лише холодний, професійний аналіз. Він спостерігав за нею двадцять хвилин. Він вивчив усі її рухи і зрозумів, наскільки вона небезпечна. І він не збирався давати їй жодного шансу.
— Шостий бій! — голос полковника Ковальчука лунав над натовпом, що завмер в очікуванні. — Лейтенант Макаренко проти капітана Бойка. Формат: трихвилинні раунди з хвилиною перерви.
Вони зійшлися в центрі. Зблизька Бойко здавався ще ширшим. Його ідеальна боксерська стійка не залишала слабких місць.
— Ви заслужили мою повагу сьогодні, пані лейтенант, — сказав він тихо і жорстко. — Але на цьому все закінчиться.
— Побачимо, капітане.
— Бій!
Бойко не кинувся в атаку. Він почав розігрувати класичну боксерську партію. Ліва нога вперед, ідеальний баланс. Швидкий джеб. Соломія ухилилася. Ще один джеб — знову мимо. Але це була лише підготовка. Капітан прораховував її таймінг.
Він вибухнув комбінацією «двійка»: джеб і крос. Соломія заблокувала перший удар, але другий пробив її втомлений захист і важко влучив у плече. Сила удару була такою, що її відкинуло на крок назад.
Бойко відчув слабину. Він почав пресингувати. Ще серія. Соля перекрилася, але важкий хук зачепив її скулу. У голові загуло. Зір на мить розмився. Вона спробувала скоротити дистанцію і перевести бій у партер, але капітан чудово захищався — він відштовхнув її і знову розірвав відстань.
Вона програвала. Вперше за весь вечір вона відверто програвала цей бій. Звук гонга про завершення першого раунду врятував її від неминучого нокдауну.
Соломія рухнула на табурет. Гавриленко приклав лід до її розпашілого обличчя.
— Я не можу до нього підійти, — важко дихаючи, прохрипіла вона. — Він занадто швидкий.
— Ти не зможеш перебоксувати боксера! — різко відповів полковник. — Але він береже праве плече! Я бачив це, і ти бачила. Перестань грати за його правилами. Нав’яжи свої! Твій батько якось бився одинадцять хвилин із трьома зламаними ребрами. Ти б’єшся вже двадцять. Змусь їх запам’ятати твоє ім’я!
— Раунд другий! Бій!
Бойко пішов уперед, впевнений у своїй перевазі. Він знову викинув свій швидкий джеб, готуючи потужну праву. Але цього разу Соломія не стала ухилятися. Коли він спробував відштовхнути її лівою рукою, вона перехопила його зап’ястя.
Замість того, щоб опиратися, вона рвонула його на себе з усією силою, додавши його ж інерцію. Капітан хитнувся вперед, втрачаючи ідеальний баланс. Соля миттєво підставила підніжку.
Вони звалилися на канвас. Бойко спробував перевернутися, але Соломія рухалася наче вода. Секунда — і вона вже за його спиною. Її ноги замкнулися в непробивний “трикутник” на його талії.
Капітан відчайдушно намагався скинути її. Він ставав на коліна, намагався підвестися, але вона була приклеєна до його спини. Бойко опустив підборіддя, наглухо захищаючи шию від удушення. Тоді Соломія почала методично наносити короткі, жорсткі удари по його ребрах. Вони збивали дихання, змушували його нервувати.
Він не витримав. Бойко відірвав одну руку від шиї, щоб заблокувати її удар по корпусу.
Це була та сама фатальна помилка.
Рука Соломії змією ковзнула під його підборіддя. Передпліччя лягло рівно на горло. Друга рука закрила замок на власному біцепсі. Ідеальне, класичне удушення ззаду. Зашморг закрився.
Бойко відчув, як світло почало тьмяніти. Він вчепився в її руки, намагаючись розірвати захват, але марно. Його гордість, його принципи, його впертість — усе це не дозволяло йому здатися. Він не стукав по мату. Він бився до останнього мілілітра кисню у своєму мозку.
Через вісім секунд його руки безвільно впали вздовж тулуба. Тіло повністю розслабилося. Капітан елітної розвідки втратив свідомість.
— Стоп! Бій зупинено! — рефері впав на коліна, перевіряючи очі капітана.
Соломія розчепила руки і відкотилася на спину, дивлячись у стелю.
Спортивний зал вибухнув. Чотириста людей схопилися на ноги. Гуркіт голосів був настільки потужним, що здавався фізично відчутним бар’єром. Шість чоловіків. Шість перемог. Двадцять дві хвилини пекла. Вона зробила неможливе.
Коли Марко Бойко отямився, минуло близько тридцяти секунд. Він сів на канвасі, дезорієнтований, тримаючись за шию. Побачивши перед собою Соломію, його погляд змінився. З нього зникла вся зневага.
Вона важко підвелася і простягнула йому руку. Бойко дивився на неї кілька миттєвостей, борючись із залишками власної гордості, а потім міцно схопив її долоню. Вона допомогла йому встати.
— Ти не здавався до останнього, — тихо сказала Соля. — Більшість би вже давно постукали. Ти справжній воїн, капітане.
Бойко криво усміхнувся, дивлячись на неї з абсолютно новим розумінням.
— А стать, виявляється, нічого не змінює, лейтенанте. Я був неправий. Щодо всього.