Як з’ясувалося трохи згодом, колишня юна дружина пішла в нове життя зовсім не з порожніми руками. Збираючи свої численні речі, вона дуже спритно привласнила ще й масивні, фамільні золоті сережки Олени Василівни, які необачно лежали на туалетному столику. Ця зухвала крадіжка стала тією самою останньою, фатальною краплею для виснажених батьків.
Віктор Степанович та Олена Василівна були настільки емоційно спустошені цим пекельним роком, що вперше у своєму житті проявили справжню, сталеву жорсткість до свого єдиного сина. Батько, карбуючи кожне слово, поставив йому надзвичайно суворий ультиматум: або Артур протягом одного місяця знаходить нормальну, офіційну роботу і назавжди з’їжджає на орендовану квартиру, або вони власноруч виставлять усі його брендові речі на холодні сходи під’їзду.
Залишившись біля розбитого корита, абсолютно без власних грошей і з цілком реальною перспективою опинитися просто на вулиці, хлопець раптом неймовірно чітко прозрів. У його пам’яті яскраво, немов рятівний маяк, сплив теплий образ Юлії. Його перша дружина тепер здавалася йому абсолютно бездоганною жінкою: вона ніколи не вимагала від нього чогось неможливого, мала власну квартиру, стабільний дохід і дбала про їхнього сина.
“Який же я був непрохідний, сліпий бовдур!” — з розпачем подумав Артур, хапаючись за голову. Він твердо вирішив, що настав час негайно повертатися в ту саму тиху, надійну гавань.
Він ретельно поголився, наніс свій найдорожчий парфум, одягнув найкращий костюм і з надією в серці вирушив на знайому Русанівку. Біля станції метро “Лівобережна” Артур не пошкодував останніх кишенькових грошей і купив розкішний, величезний букет темно-червоних троянд. Він щиро сподівався, що цей романтичний жест гарантовано розтопить ображене серце Юлії. Поки він повільно йшов до її високої новобудови, у його голові без упину прокручувалася зворушлива промова про те, як він усе усвідомив.
Ось він нарешті піднявся на свій знайомий поверх. Серце гупало в грудях так сильно, що, здавалося, ось-ось вискочить назовні. Артур глибоко вдихнув, впевнено натиснув на кнопку дверного дзвінка і завмер з розкішним букетом, натягнувши на обличчя свою фірмову усмішку переможця.
Замок тихо клацнув, важкі двері повільно розчинилися. Але на порозі світлої квартири стояла зовсім не його Юлія.
Перед ошелешеним Артуром височів статний, широкоплечий, дуже симпатичний і надзвичайно впевнений у собі чоловік. Він був одягнений у зручний домашній одяг, що підкреслювало його статус господаря в цьому домі. Незнайомець спокійно, з легкою іронією окинув поглядом розгубленого, блідого гостя з квітами і ледь помітно усміхнувся самими куточками губ.
— Забудь цю адресу назавжди, приятелю. Тобі тут більше абсолютно не раді, — надзвичайно спокійно, але крижаним, твердим тоном промовив новий чоловік Юлії.
І перш ніж шокований Артур встиг хоча б відкрити рота, щоб видавити з себе бодай одне жалюгідне слово виправдання, важкі двері квартири глухо і безжально зачинилися просто перед його носом. Клацнув замок. Артур залишився стояти в порожньому, холодному коридорі абсолютно наодинці з непотрібними трояндами та своїм остаточно розбитим життям.