Макс відступив за свій стіл, ніби намагаючись створити між нами фізичний бар’єр, так само як він робив під час жорстких бізнес-переговорів.
— Я ніколи не хотів, щоб так вийшло, Софіє. Почуття можуть змінюватися. Я збирався тобі все розповісти… пізніше.
— Пізніше? Коли саме? Після того, як ми б розписалися? Після нашого медового місяця?!
— Я просто намагався знайти правильний момент…
Його голос повернув собі ту саму відпрацьовану, відсторонену гладкість, якою він “заговорював зуби” інвесторам. Від цієї холоднокровності пакет із обідом вислизнув з моїх ослаблих рук і глухо впав на паркет.
— Я довіряла вам. Вам обом, — прошепотіла я.
Аліса, здається, нарешті відчула миттєвий дискомфорт.
— Воно просто сталося, Соню. Ми намагалися боротися з цим.
— Не смій називати мене Соню, — це домашнє, лагідне ім’я з її вуст прозвучало як черговий плювок в обличчя. — Речі не “просто стаються” протягом чотирьох місяців. Ви обоє робили усвідомлений вибір. Кожен ваш таємний дзвінок. Кожна ваша цинічна брехня. Кожного разу, коли ви дивилися мені в очі за сімейною вечерею, ви чудово знали, що робите.
Не маючи що відповісти, Макс різко натиснув кнопку селектора на своєму столі.
— Ірино, зайди, будь ласка.
За мить двері відчинилися, і на порозі з’явилася секретарка. Вона вперлася поглядом у підлогу, згоряючи від сорому.
— Проведи, будь ласка, Софію до ліфта. Вона… трохи перехвилювалася.
— Я сама можу знайти вихід, — кинула я, дивуючись тому, як моя власна гідність якимось дивом тримала мене на ногах, поки весь мій всесвіт розлітався на криваві друзки. Я подивилася на них востаннє. — Ви двоє дійсно варті одне одного.
Сльози хлинули з моїх очей лише тоді, коли металеві двері ліфта зачинилися, відрізаючи мене від них. До того моменту, як я допленталася до своєї машини на підземному паркінгу, я вже задихалася від конвульсивних ридань. Як я доїхала додому крізь київські затори — я не пам’ятаю зовсім, це була суцільна чорна діра. Пам’ятаю лише те, як, лежачи на холодній плитці у своїй ванній, я тремтячими пальцями набрала номер мами. З мого горла виривалося лише незв’язне, звірине виття.
Мама і тато примчали до моєї квартири менш ніж за сорок хвилин, використавши свій запасний ключ, бо я була просто фізично нездатна піднятися з підлоги і відчинити двері. Мама мовчки опустилася поруч зі мною на холодний кахель, міцно притискаючи мою голову до своїх грудей, поки я, задихаючись від істерики, виштовхувала із себе цю брудну, потворну правду.
Тато тим часом міряв кроками вітальню. З кожною новою деталлю моєї розповіді його обличчя ставало все темнішим, а щелепи стискалися так, що грали жовна.
— Я вб’ю його, — прогарчав він, важко опускаючись на диван і хапаючись рукою за серце. — Їх обох. Власними руками.
— Вікторе, твій тиск, — попередила мама. Її голос був напрочуд спокійним, але очі палали такою крижаною люттю, якої я ніколи раніше в ній не бачила.
Дні, що настали після цього, злилися в один суцільний туман глухого, нестерпного болю. Мама взяла на себе найважчий удар — вона методично обдзвонювала ресторани, декораторів, флористів та музикантів, скасовуючи все, що ми так ретельно планували місяцями. Тато займався фінансовими питаннями та поверненням завдатків. Коли я нарешті знайшла в собі крихту сил, щоб віддати обручку, я навіть не змогла змусити себе побачити Макса. Я просто залишила оксамитову коробочку в консьєржа його елітного комплексу.
Згодом до мене почали долітати уривки інформації. Виявилося, що Аліса вже наступного дня безсоромно перевезла свої речі до його пентхауса. Її сукні вже висіли в моїй колишній шафі, а на полицях, де раніше стояли наші спільні фотографії, тепер красувалися її портрети. Електронний лист від Макса щодо розподілу наших спільних фінансів був написаний сухо і по-діловому; між рядків він цинічно додав, що Аліса “дуже допомогла ему спакувати мої речі”, які я не встигла забрати.
Але найстрашніше чекало попереду. Масштаб їхньої зради, як виявилося, був значно глибшим і токсичнішим, ніж я могла уявити. Спільні знайомі, опускаючи очі, зізнавалися, що Макс і Аліса таємно зустрічалися щоразу, коли я затримувалася на роботі або їхала у відрядження. Вона переслідувала його з маніакальною цілеспрямованістю: вигадувала приводи залишитися з ним наодинці, засипала його повідомленнями та фотографіями, поки я нічого не підозрювала.
Цей скандал пронісся нашою київською “бульбашкою” зі швидкістю лісової пожежі. Деякі друзі стали горою за мене, але були й ті, хто, зважаючи на гроші та вплив Макса в бізнес-колах, вирішили зберегти з ним хороші стосунки. Дехто навіть зізнався, що давно помічав їхній відвертий флірт, але вирішив “не лізти в чужі справи”. Їхнє мовчазне боягузтво стало для мене ще одним ударом у спину, який болів майже так само сильно, як і сама зрада.
У ці чорні місяці мама була моїм єдиним рятувальним кругом. Вона привозила мені їжу, коли я забувала їсти, годинами слухала мої слізні монологи і залишалася ночувати, коли тиша у квартирі ставала нестерпною. Вона навіть зробила кілька відчайдушних спроб примирити нас з Алісою, організовуючи “сімейні вечері” на нейтральній території. Але кожна така зустріч або тонула у важкій мовчанці, або вибухала отруйними скандалами.
Під час однієї з таких катастрофічних вечерь, коли я показово проігнорувала прохання Аліси передати сіль, вона нарешті зірвалася.
— Тобі завжди все приносили на блюдечку, Софіє! — закричала вона на весь зал. — Найкращі оцінки в університеті, підвищення на роботі, ця твоя ідеальна квартира на Печерську! Хоч раз у житті я отримала щось раніше за тебе! Хоч раз вибрали мене!
— Мій наречений не був якимось трофеєм, щоб його вигравати, — мій голос тремтів від люті і відчаю. — Він був людиною, яку я кохала. Якій я, чорт забирай, довіряла.
Мама з гуркотом поклала виделку на тарілку.
— Алісо Оленівно, ти негайно попросиш вибачення у своєї сестри. Зараз же.
— За що? — сестра нервово засміялася. — За те, що кажу правду? Макс вибрав мене. Тепер він кохає мене. Змиріться з цим.
Я різко відсунула стілець і жбурнула лляну серветку на стіл.
— Я більше не можу цього терпіти, мам. Вибач.
Це була остання родинна зустріч, на якій я була присутня разом з Алісою.