Я чула його важке, уривчасте дихання у слухавці.
— А що буде з моїми речами? З моїми документами, одягом? Ти заблокувала доступ до наших рахунків! Там же є і мої зароблені кошти!
— Насправді ні. Тобі варто було б значно уважніше читати умови нашого шлюбного контракту, Артеме. Того самого документа, який ти колись легковажно назвав «простою формальністю». Як бачиш, він виявився дуже дієвим інструментом.
— Ти з’їхала з глузду… — прошепотів він. — Ти власноруч знищуєш нашу родину через одну помилку. І де мені тепер спати?
Дорослий, успішний чоловік скаржився мені на відсутність нічлігу після того, як розтоптав мою гідність. Це звучало настільки жалюгідно, що мені стало гидко.
— Це питання більше не входить до моєї компетенції. Чому б тобі не поцікавитися в Ілони? О, хоча почекай. До мене дійшли чутки, що її сьогодні з тріском вигнали з роботи. Як же швидко працює карма, правда?
Я натиснула кнопку завершення виклику. Тієї ночі мій сон був найглибшим за останні пів року. Свобода виявилася найм’якшою подушкою у світі.
Але ранок вівторка приготував новий сюрприз. У двері нашого номера невпевнено постукали. На порозі стояла молода дівчина з короткою русявою стрижкою. Її очі нервово бігали по коридору.
— Пані Соломіє? Мене звати Юля, я працюю асистенткою Артема… Він доручив мені зустрітися з вами.
Відправити підлеглу залагоджувати власне розлучення — це було абсолютно в його стилі. Я мовчки запросила дівчину до кімнати.
— Він у повному відчаї, — почала Юля, нервово зминаючи ремінець своєї сумки. — Він провів ніч на шкіряному дивані у своєму кабінеті. У нього немає доступу до жодного корпоративного рахунку без вашого електронного підпису. Робота всього будівельного холдингу фактично паралізована. Інвестори обривають телефони.
— Чудові новини, Юлю. Але дозвольте мені запитати вас про дещо, — я пильно подивилася їй просто у вічі. — Як довго ви всі в офісі знали про існування Ілони?
Щоки дівчини миттєво залив густий рум’янець. Вона приречено зітхнула і опустила погляд на свої руки.
— Вісім місяців. Хоча, якщо чесно, мені здається, що їхній роман почався ще раніше. Вони не надто намагалися це приховувати від колективу…
Вісім місяців. Я дозволила цим словам отрутою розтектися по моїх венах. Виходить, мій чоловік методично готував моє публічне знищення ще з кінця минулого літа.
Щойно за розгубленою асистенткою Юлею зачинилися двері готельного номера, я одразу ж набрала номер своєї адвокатки. Мої руки трохи тремтіли, але не від слабкості — це був пульсуючий, холодний гнів.
— Вікторіє Романівно, маю для вас цікаву інформацію. Цей так званий “службовий роман” тривав щонайменше вісім місяців. І про це знав увесь офіс.
— Задокументований зв’язок такої тривалості? — голос адвокатки зазвучав так, ніби вона щойно витягла виграшний лотерейний білет. — Соломіє, це просто блискуче. Це доводить його свідомий і тривалий намір зруйнувати шлюб. Ми використаємо ці свідчення, щоб стерти в порошок будь-які його спроби виставити себе жертвою обставин. Але у мене для вас теж є новини. І вони вас вразять.
— Уважно слухаю.
— Мій фінансовий аудитор глибоко копнув бухгалтерію компанії вашого чоловіка. Ми виявили серйозні аномалії. Регулярні виведення великих сум готівки, фіктивні контракти з фірмами-одноденками і, найголовніше, кілька закритих рахунків у закордонних трастах. Ваш Артем цілеспрямовано і філігранно ховав від вас капітал щонайменше останній рік. Готував собі м’який запасний аеродром.
Цей факт вдарив мене під дих значно сильніше, ніж сама зрада. Це більше не виглядало як випадкова криза середнього віку чи втрата контролю. Це було холоднокровне, методичне вбивство нашої родини. Він не просто оступився; він планував викинути мене з власного життя, прихопивши гроші, які юридично належали мені.
— Чи є в нас шанси дістати ці кошти? — мій голос став металевим.
— До останньої копійки, — промуркотіла Вікторія Романівна. — Додайте сюди компенсацію за шахрайські дії зі спільним бюджетом. Коли я поставлю фінальну крапку в цій справі, ваш Артем вважатиме за щастя харчуватися дешевою локшиною.
У другій половині дня ми зі Златою вирушили на оглядини нашого нового житла. Мій вибір припав на просторі, наповнені світлом апартаменти у вигаданому, але надзвичайно статусному ЖК «Подільська Перлина». З панорамних вікон відкривався заворожуючий краєвид на схили Дніпра та старовинні вулички Подолу. Ця квартира була повною протилежністю нашому колишньому котеджу: ніякого важкого люксу, лише мінімалізм, чисті лінії та відчуття вільного простору.
— Мені тут неймовірно подобається, — зізналася Злата, спершись на поручні широкого балкона. — Тут якось… напрочуд чисто.
— Чисто від чого саме, доню?
— Від його фальші. Від того нескінченного лицемірства, яке висіло в повітрі останні місяці. І від того солодкого парфуму, яким він почав поливатися, коли з’явилася вона.
Уже ввечері ми поставили підписи під договором оренди. Мій телефон продовжував розриватися від дзвінків з особистого номера Артема та його робочих ліній. Я ігнорувала їх усі, аж поки екран не висвітив ім’я, від якого я ледь не розсміялася вголос: Ілона. Я витримала довгу паузу і натиснула кнопку відповіді після останнього гудка.
— Ти, навіжена істеричко! — прошипіла вона у слухавку так голосно, що мені довелося відсторонити телефон від вуха. — Ти просто знищила моє життя!
— Я маю глибоке переконання, що ти блискуче впоралася з цим самостійно, без моєї допомоги.
— Через твої витівки мене вижбурнули з роботи! З “вовчим квитком”!
— Тебе звільнили виключно через те, що ти не здатна тримати субординацію та дотримуватися елементарних правил корпоративної етики. Це твоя власна “заслуга”, дівчинко.
— Артем кохає мене! Ми тепер живемо разом! — її голос зірвався на істеричний вереск.
— Артем кохає винятково власне відображення в дзеркалі, — спокійно парирувала я. — Цікаво, а де саме ви плануєте ночувати сьогодні, Ілоно? Бачиш, Артем більше не має доступу до своїх фінансів. А ти залишилася без стабільного доходу. То де ви, голубки, збираєтеся вити своє любовне гніздечко? На київському вокзалі?
— Це ще далеко не фінал!