Наступний ранок приніс новини, які ранили набагато глибше, ніж розбиті вікна.
О сьомій ранку Дмитру зателефонував Василь Григорович.
— Тобі треба це побачити, — голос старого майстра був незвично глухим.
Дмитро приїхав і побачив на столі в кабінеті офіційний лист. Щільний папір, гербова печатка Районної асоціації підприємців і копії, надіслані до міськради та податкової. Мова документа була сухою та бюрократичною, але зміст читався кристально ясно: «Було висловлено серйозні занепокоєння щодо недобросовісної ділової практики… штучного заниження цін (демпінгу)… використання корпоративних субсидій для монополізації ринку». На вівторок було призначено екстрене засідання комісії.
Дмитро перечитав листа двічі, відчуваючи, як пульс б’є у скронях.
— Це Холодний, — сказав він, кидаючи папір на стіл.
Василь Григорович похмуро кивнув.
— Використовує адміністративний тиск, коли вандалізм не спрацював. У нього купа друзів і кумів у цій асоціації.
— Ми нікому не збиваємо ціни. Ми беремо рівно стільки, скільки коштує чесна робота.
— В кабінетах чиновників правда не має значення, Дімо. Має значення лише те, чия брехня звучить переконливіше.
Марта з’явилася на станції за годину. Вона тримала в руках свою копію листа, і від кожного її вивіреного руху віяло холодною, контрольованою люттю. Сьогодні вона не була привітною жінкою у зручному светрі. На ній був строгий темно-сірий діловий костюм, туфлі на високих підборах, які додавали їй зросту, а волосся було туго зібране на потилиці. Вона одяглася для війни.
— Це пряма помста, — її голос різав повітря, як скальпель. — Чиста і неприхована.
— Вони можуть нас закрити? — запитав Дмитро.
— Юридично — ні. Але вони можуть зробити наше життя настільки нестерпним, влаштовуючи нескінченні перевірки, що клієнти почнуть нервувати, а постачальники відмовлятимуться з нами працювати. Смерть від тисячі дрібних порізів.
— І що ми будемо робити?
Очі Марти зблиснули небезпечним вогником.
— Ми підемо на це засідання. І дуже чітко пояснимо, що нікуди звідси не підемо.
Вівторок видався мерзенним: із самого ранку мжичив крижаний дощ. Засідання Асоціації підприємців відбувалося в конференц-залі районної адміністрації, який наскрізь просяк запахами дешевої поліролі для меблів та старої кави. Геннадій Холодний сидів на чолі довгого столу з таким виглядом, ніби він був господарем цього кабінету, з обох боків оточений лояльними членами правління, які явно почувалися незручно.
Марта і Дмитро зайшли разом. Голова комісії, нервова жінка на ім’я Вікторія, метушливо перебирала папери.
— Дякую, що прийшли, — почала вона, уникаючи їхніх поглядів. — Це просто неформальна дискусія щодо ділової етики та…
— Давайте обійдемося без прелюдій, — голос Марти розрізав лицемірство в кімнаті. — Пан Холодний висунув звинувачення. Я б хотіла почути їх чітко і вголос.
Холодний самовпевнено відкинувся на спинку свого шкіряного крісла.
— Усе дуже просто. СТО «У Радченка» надає послуги за цінами, які є нижчими за ринкові. Очевидно, що вас субсидує “НейроКрок”, і ви можете дозволити собі працювати в мінус, щоб знищити місцевий бізнес. Це класична хижацька монополізація.
— Наші ціни конкурентні, але не збиткові, — Дмитро зберіг голос абсолютно рівним, хоча йому хотілося перевернути цей стіл. — Ми беремо справедливу плату. Якщо це менше, ніж берете ви, то, можливо, вам варто переглянути свої апетити.
Холодний зневажливо всміхнувся.
— Легко казати, коли за твоєю спиною стоять мільярди. Ви можете працювати в збиток роками, щоб видавити мене з ринку.
Марта поклала свій планшет на стіл із тихим, але вагомим клацанням. Усі погляди миттєво звернулися до неї.
— Пане Холодний, дозвольте мені прояснити ситуацію. По-перше, СТО «У Радченка» не є збитковою. Вона прибуткова, тому що люди готові платити за якість. По-друге, наше ціноутворення базується на реальному аналізі витрат, а не на маніпуляціях. І по-третє, називати конкуренцію «хижацькою» просто тому, що від вас тікають клієнти, — це не юридичний аргумент. Це істерика.
У кімнаті запанувала мертва тиша. Пані Вікторія виглядала так, ніби хотіла провалитися крізь землю.
— Та як ви смієте… — почав Холодний, багровіючи.
— Ні, це ви послухайте, — Марта не підвищила голосу ні на децибел, але її тон прикував його до стільця. — Я підняла фінансові звіти ТОВ «Холодний Преміум Авто». Ваші накладні витрати роздуті, ефективність управління на нулі, а останні п’ять років ви просто виїжджаєте на старій репутації. Причина, через яку ви втрачаєте ринок, не в нашій «недобросовісності». Вона в тому, що ви занадто довго здирали з людей три шкури за посередню роботу, і тепер у них нарешті з’явилася альтернатива.
— Ви не можете цього довести! — випалив Холодний.
— Насправді можу. Ваша компанія зареєстрована як ТОВ, а отже, її фінансова звітність є у відкритих реєстрах. — Марта провела пальцем по екрану планшета, виводячи графіки на великий екран у залі. — Ваші витрати на оплату праці на тридцять відсотків вищі за норму, націнка на запчастини просто космічна, а відсоток повернення клієнтів стрімко падає з 2019 року. Оце і є ваші проблеми, пане Холодний. Не ми.
Пані Вікторія з жахом дивилася на екран. Інші члени комісії раптом знайшли свої блокноти надзвичайно цікавими і старанно відводили очі. Холодний різко підвівся, його стілець з гуркотом від’їхав назад.
— Це абсурд! Я прийшов сюди з добрими намірами…
— Ви прийшли сюди, щоб використати свої політичні зв’язки і розчавити конкурента, якого не можете перемогти чесно, — холодно відрізала Марта. — І я тут для того, щоб сказати вам: це не спрацює. СТО «У Радченка» працює суворо в рамках закону. Ми платимо податки, поважаємо працівників і не обманюємо клієнтів. Якщо у вас є реальні докази порушень — звертайтеся до суду. Якщо ні — ця розмова закінчена.
Вона підвелася, спокійно збираючи свої речі.
— Пані Вікторійо, якщо пан Холодний захоче подати офіційну скаргу через належні інстанції — ми відкриті до діалогу. Але я не братиму участі в дешевих спробах залякування.
Вони з Дмитром вийшли разом. Тільки опинившись на вулиці, під холодним дощем, Дмитро дозволив собі голосно видихнути.
— Дідько… Це що, справді щойно сталося?
Марта дозволила собі легку усмішку.
— Усе пройшло рівно так, як я планувала. Ти знищив його репутацію якісною роботою, він спробував використати адмінресурс, а я просто нагадала йому, що мої юристи розберуть його бізнес на атоми.
Вона зупинилася біля свого автомобіля.
— Це не останній раз, коли хтось спробує нас потопити. Успіх завжди притягує заздрість. Тобі треба бути готовим.
— Я не створений для таких ігор, Марто. Керувати людьми — так. Але ця політика…
— Саме тому ми й партнери. Ти відповідаєш за роботу і людей. А я розбиратимуся з акулами.
Протягом наступного тижня Марта реалізувала план, який був настільки ж блискучим, наскільки й безжальним. Вона запустила масштабне опитування якості автопослуг у районі. Офіційно це робилося «для вивчення потреб ринку». Анкети поширювалися через таргетовану рекламу в Facebook, місцеві Telegram-канали та районну газету. Людей питали про прозорість цін, якість ремонту та ставлення персоналу на різних СТО.
— Нам мало просто відбитися від його атак, — пояснювала Марта, сидячи з кавою в кабінеті Дмитра. — Ми маємо зробити його незначущим. Зробити наш успіх настільки очевидним, а його методи настільки жалюгідними, щоб він більше не міг діяти в тіні.
— Ти іноді буваєш лякаюче жорстокою, знаєш?
— Я вмію бути жорстокою, — спокійно відповіла вона. — Просто зазвичай я спрямовую це на корпорації. Холодному просто не пощастило потрапити під гарячу руку.
Результати опитування виявилися саме такими, як очікувалося. СТО «У Радченка» посіла перше місце з абсолютним відривом. «Холодний Преміум Авто» опинилося на дні рейтингу: клієнти масово скаржилися на хамство, приховані платежі та нав’язування непотрібних послуг. Результати були опубліковані в усіх місцевих пабліках.
Вже за тиждень графік записів у Холодного спорожнів наполовину. Ще за тиждень він втратив прибутковий тендер на обслуговування автопарку районної адміністрації. За місяць його найкращі механіки почали розсилати резюме.
Дмитро спостерігав за цим зі змішаними почуттями. Радість перемоги мала гіркий присмак, коли ти бачив, як руйнується чийсь бізнес, навіть якщо це бізнес негідника.
— Карма — чудова штука, — сказав Василь Григорович, стоячи поруч із Дмитром біля відчинених воріт боксу, куди саме заїжджав колишній клієнт Холодного. — Він двадцять років перемелював кожного, хто намагався кинути йому виклик. Настав час і йому відчути жорна.
— Все одно відчуття якесь паршиве, — зізнався Дмитро.
— Це тому, що ти хороша людина, синку, — Василь дружньо поплескав його по спині. — Але бути добрим не означає бути килимком, об який витирають ноги. Іноді найбільш моральний вчинок, який ти можеш зробити, — це показати хулігану, що його методи більше не працюють.