З того часу Ліля знаходила свій голос лише після півночі. Вона тікала до вольєрів за поліцейським відділком, сідала на холодний асфальт, обхопивши коліна руками, і шепотіла в темряву: «Мені досі болить… Я теж за нею сумую. Якби ж вона тільки могла повернутися». Макс завжди підповзав ближче, притискаючись вологим носом до її долоні. Лише в ті моменти дівчинка відчувала себе майже цілою.
Але сьогодні, на цьому аукціоні, все було неправильно. Пристебнутий до металевої клітки, Макс здавався меншим. Повітря було надто душним, люди — надто галасливими. Аукціоніст нервово відкашлявся, намагаючись повернути контроль над натовпом.
— Наступна ставка. Хто дасть шістдесят тисяч гривень?
Вадим Гурський ліниво підняв руку.
— Шістдесят, — промовив він нудьгуючим тоном, ніби купував каву в автоматі.
Люди захвилювалися. Всі знали Гурського, його золотий годинник, ідеальні зуби і рукостискання, якому ніхто в місті не довіряв. Фермер Бурлака навіть не подивився в бік бізнесмена. Він дивився на Макса, а потім перевів погляд на Лілю.
— Сімдесят п’ять тисяч! — прогарчав фермер, ніби ці слова обпікали йому горло.
Ліля стиснулася між Русланою та Назаром. Тітка м’яко прибрала пасмо волосся з обличчя племінниці, шепочучи: «Це несправедливо, дитинко. Він має бути твоїм». Раптом у пам’яті дівчинки сплив короткий, яскравий спалах. Сонячний день на подвір’ї, мама кидає м’ячик, а Макс ловить його в повітрі. Тоді Ганна опустилася на коліна біля доньки, обійняла її і серйозно сказала: «Пообіцяй мені дещо, Лілю. Якщо зі мною щось трапиться… подбай про Макса. Він — наша сім’я».
Дівчинка й уявити не могла, що їй доведеться виконувати цю обіцянку так скоро.
Повернувшись у реальність гучного павільйону, Ліля з жахом чула, як цифри продовжують невблаганно зростати. Вадим Гурський відкинувся на спинку свого стільця, випромінюючи абсолютну, отруйну впевненість. На його губах грала зверхня напівусмішка людини, яка звикла купувати в цьому місті все — від землі до совісті.
— Дев’яносто тисяч, — ліниво протягнув він, навіть не дивлячись на аукціоніста.
Зал невдоволено загув. Усі розуміли, що це величезні гроші навіть для такого впливового бізнесмена. Але Григорій Бурлака не збирався відступати.
— Сто двадцять тисяч! — його щелепа скам’яніла, а на скроні забилася товста синя жилка.
Молодий сержант поліції наблизився до аукціоніста і щось стурбовано зашепотів йому на вухо, скоса поглядаючи на Гурського. Проте ведучий лише нервово кивнув, втираючи піт з чола, і знову підняв ставки. Було абсолютно зрозуміло, що ця битва ведеться зовсім не за старого службового пса. У повітрі висіло щось значно важче. Щось заплутане в брудних таємницях, старих боргах та нерозкритих злочинах, про які в місті говорили лише пошепки.
Увесь цей час Ліля не зводила очей з Макса. Собака навіть не реагував на вигуки учасників аукціону і брязкіт молотка. Його увага була повністю прикута до дівчинки. Його м’язи напружилися, наче пружина, вуха вловлювали кожен її вдих. Він щосекунди чекав на знайому команду. Ліля так сильно хотіла вигукнути його ім’я, розірвати власне багатомісячне мовчання, але липкий страх міцно тримав її за горло.
Коли вигуки з цінами на мить стихли, з глибин дитячої пам’яті виринув ще один болючий спогад. Це була ніч перед останньою зміною її мами. Тоді Ганна довго сиділа на кухні за столом, заваленим якимись теками зі штампами, і гарячково говорила з кимось по телефону. Її голос був низьким і напруженим. Мама тоді гладила Макса по голові і раз у раз повторювала в слухавку щось про хімічний завод і підроблені звіти.
А перед самим виходом з дому Ганна опустилася на підлогу в коридорі, міцно обійняла собаку і щось ледь чутно прошепотіла йому на вухо. Пес тоді притиснув голову до її грудей і заплющив очі, ніби розуміючи, що їхній світ от-от перевернеться догори дриґом.
Зараз, стоячи посеред святкового павільйону, Ліля відчувала: Макс знову чекає. Чекає на ту єдину команду, яку могла дати лише вона, якби тільки змогла віднайти свій голос.
— Сто п’ятдесят тисяч! — різко кинув Гурський, повертаючи дівчинку в реальність.
Торги набули якоїсь дивної, майже маніакальної енергії. Для Вадима Гурського цей аукціон був просто ще одним бізнес-проєктом, але в його колах бізнес завжди був справою особистою. По той бік проходу Григорій Бурлака подався вперед, до побіління стискаючи кулаки. Від його важкої, зношеної куртки пахло димом та вологою землею.
Місцеві чудово пам’ятали Бурлаку. Він був суворим, працьовитим фермером, який два роки тому втратив єдину дитину. Його донька, молода екологиня Марина, тоді наважилася виступити проти хімічного гіганта «БіоТех-Столиця». Вона зібрала докази жахливих забруднень місцевих ґрунтових вод, а потім просто безслідно зникла на безлюдній трасі під Києвом. Справу швидко перекваліфікували у звичайний нещасний випадок і зам’яли, а Григорій відтоді став відлюдником. Сьогодні він уперше за багато місяців приїхав у місто не заради закупівлі кормів.
Ліля дивилася на цих двох чоловіків з-під приспущених вій. Вона фізично відчувала в повітрі статичну електрику небезпеки. Хоч дівчинка і мовчала майже рік, вона навчилася ідеально читати чужі очі. Вона бачила крижаний розрахунок у погляді Гурського і пекучий біль пополам із чистою люттю в очах фермера Бурлаки.
Тітка Руслана теж це відчувала — її рука перетворилася на кам’яний вузол на плечі племінниці. Вітчим Назар, який стояв трохи позаду, незграбно сховав руки в кишені, ніби хотів стати невидимим. Його лякав цей світ великих грошей і відкритої конфронтації, і він явно не знав, як захистити свою родину.
Між ставками Ліля раптом пригадала уривки дорослих розмов, які чула вдома. Згадувалися слова «відходи», «докази», «свідки». Руслана завжди намагалася змінити тему, коли дівчинка заходила на кухню, але Лілі було достатньо, щоб зрозуміти — дорослі смертельно налякані.
— Хто дасть двісті тисяч? — голос аукціоніста зірвався, втративши колишню професійну теплоту. У ньому забриніли нотки відвертого страху.
Гурський навіть не кліпнув оком:
— Двісті.
Бурлака стиснув щелепи. На якусь мить здалося, що він бореться з чимось усередині себе, гарячково підраховуючи власні можливості. Він дістав свій старий затертий гаманець, подивився на нього, а потім підняв очі до стелі, ніби шукаючи допомоги у вищих сил.
— Двісті п’ятдесят тисяч! — хрипко, але потужно вигукнув фермер.
Зал просто ахнув. Навіть інші потенційні покупці відсахнулися від сцени, розуміючи, що ця гра вийшла далеко за межі їхнього розуміння. Усі погляди були прикуті до двох чоловіків. А десь між ними стояла маленька німа дівчинка та старий службовий пес.