У той вечір повітря у закритому VIP-залі столичного ресторану «Княжий Схрон» здавалося настільки густим, що його, напевно, можна було б різати ножем. Аромати запеченого м’яса та дорогого тютюну змішувалися з важкою, майже відчутною на дотик чоловічою енергетикою. Я сидів на чолі масивного дубового столу і мовчки вдивлявся в обличчя людей, з якими пройшов крізь таке пекло, про яке ніколи не напишуть у підручниках історії. Про такі речі взагалі не заведено говорити вголос — навіть на сповіді.
Мені виповнилося шістдесят п’ять. Дивний рубіж. Це той самий вік, коли твоє тіло ще чудово пам’ятає сталеву твердість м’язів та блискавичність реакцій, але душа вже давно вкрилася густою мережею рубців від незліченних втрат і складних компромісів.
Довкола мене зібралося тридцять офіцерів. Справжня еліта Головного управління розвідки. Полковники, майори, чинні командири бойових груп і ті ветерани, що нібито відійшли в тінь, але ані на йоту не втратили своєї мертвотної хватки. Ми пили крижану горілку, не цокаючись. Розмовляли напівпошепки, бо звичка до абсолютної тиші та секретності в’їлася в наші вени набагато глибше, ніж порохова гар у шкіру рук.
Єдиним, що безцеремонно порушувало цю майже сакральну атмосферу братерства, був настирливий, ритмічний гул басів. Він долинав зі стелі, змушуючи тонкий кришталь наших келихів дрібно тремтіти.
Поверхом вище, у розкішному президентському пентхаусі готельного комплексу «Столичний Гранд», гуляла так звана «еліта» нового часу. Вібрація від їхньої клубної музики просочувалася крізь бетонні перекриття, дратуючи, мов зубний біль. Мій давній друг і вірний заступник, полковник Андрій Вороненко — для своїх просто «Ворон» — невдоволено скривився. Черговий удар низьких частот заглушив його тост за моє здоров’я.
— Юрію Петровичу, — тихо, але з металом у голосі промовив він, нахилившись ближче. — Може, відправити пару хлопців наверх? Трохи втихомирити цей дитячий садок. А то ж вуха в’януть, навіть горілка в горло не лізе від цього гупання.
Я лише поблажливо усміхнувся і махнув рукою.
— Залиш їх, Андрію. Нехай молодь веселиться. У нас сьогодні свято, не будемо псувати карму дрібними розбірками з підлітками.
Я був у занадто гарному гуморі. Ще б пак — сьогодні вранці моя онука Катруся привітала мене найпершою. Її дзвінкий сміх у слухавці був для мене дорожчим за всі державні ордени та відзнаки на парадному кітелі. Місяць тому їй виповнилося двадцять. Вона залишалася єдиним світлим променем у моєму житті після того, як я втратив дружину, а мій син, її батько, віддав життя, виконуючи військовий обов’язок.
Катя вчилася в одному зі столичних університетів. Вона була занадто світлою, занадто чистою для цього цинічного світу, тому я оберігав її, як міг. Але сьогодні вона довго вмовляла мене відпустити її на день народження однокурсниці — саме сюди, у цей самий готель. Я здався. Не можна ж тримати пташку в клітці вічно, навіть якщо ця клітка вилита із золота і цілодобово охороняється найкращими бійцями елітного спецпідрозділу.
Мій смартфон лежав на столі, екраном догори. Раптом він коротко завібрував. Це був не дзвінок, а сповіщення з месенджера. Я ліниво скосив очі, очікуючи побачити чергове привітання, і побачив, що повідомлення від Каті. Але замість звичного тексту там була фотографія.
Моє серце раптом зупинилося, пропустивши удар. Відчуття було таким, ніби в груди влучила снайперська куля великого калібру. Я повільно взяв телефон, наче він важив сотню кілограмів. Одягнув окуляри. Моє обличчя залишалося кам’яним, жоден м’яз не здригнувся, але кісточки пальців побіліли від шаленої напруги, коли я розгорнув зображення на весь екран.
На фото була моя Катруся. Але не та сонячна дівчинка, яку я знав. Це було загнане в кут звірятко. По щоках розмазана туш, на шиї — червоні сліди, а святкова сукня на грудях безжально розірвана. Її великі очі дивилися прямо в об’єктив із таким первозданним, тваринним жахом і німою благанням про допомогу, що повітря в моїх легенях миттєво перетворилося на важкий бетон. На задньому плані виднілися розмиті силуети молодиків. Вони хижо шкірилися, піднімаючи келихи з ігристим, немов святкували тріумф над беззахисною здобиччю.
За столом миттєво запанувала мертва тиша.
Я не вимовив ні звуку. Не подав жодного знаку рукою. Але мої офіцери відчули зміну мого стану на якомусь глибинному, звіриному рівні інстинктів. Розмови обірвалися на півслові. Виделки так і завмерли в повітрі. Тридцять пар очей, які за своє життя бачили занадто багато смертей, невідривно дивилися на мене в очікуванні наказу. Або пояснення.
У цю саму секунду телефон у моїй руці знову ожив. На екрані висвітився невідомий номер. Я натиснув кнопку прийому виклику, одразу увімкнув гучний зв’язок і поклав апарат рівно по центру дубового столу.
З динаміка вирвався нахабний, п’яний регіт. На фоні гупала та сама музика, що й зі стелі, остаточно підтверджуючи мою найстрашнішу здогадку: дзвонили з пентхауса.
— Ну що, дідулю? Отримав листівочку від своєї внучки? — прокричав крізь шум вечірки молодий, самовпевнений голос.
Я мовчав. Дивився на телефон так, ніби це була отруйна кобра, готова до кидка.
Голос на тому кінці, сп’янілий від власної безкарності, продовжив із відвертим знущанням:
— Значить так, старий. Забудь про неї до ранку. Вона тепер наша. Ми з нею трохи пограємося і повернемо. А якщо спробуєш смикнутися чи, не дай боже, копів викличеш — моя охорона тебе так поламає, що кісток не збереш. Так що сиди тихо, пий свій кефір і не рипайся.
Регіт обірвався короткими гудками.
Тиша у VIP-залі стала абсолютною, вакуумною. Навіть дзенькіт посуду на кухні ресторану кудись зник, ніби весь персонал інтуїтивно злякався тієї нищівної концентрації люті, що вмить заповнила приміщення.
Мої хлопці сиділи нерухомо, як гранітні статуї. Але я бачив, як напружилися жили на їхніх шиях. Як в одну мить змінилися їхні погляди. Вони більше не були розслабленими гостями на ювілеї. Вони перетворилися на холодні, безжальні машини для ліквідації загроз. Полковник Вороненко дуже повільно поклав білосніжну серветку на стіл. Його рука непомітно ковзнула під піджак — туди, де за багаторічною звичкою завжди, навіть на свята, висіла кобура з нагородною зброєю…
Продовження історії – НАТИСКАЙТЕ на кнопку ВПЕРЕД 👇👇👇