Час лікував, але залишав шрами. Діана звикла, що її сім’я — це її бізнес. Та чим вище вона підіймалася кар’єрною драбиною, тим відчутнішим ставав холод у розкішній, але порожній квартирі на Печерську. Повертаючись додому після важких переговорів, вона все частіше дивилася на нічний Київ з вікна і розуміла: їй просто нікому розповісти про свій день. Її нетривалі студентські романи залишилися в минулому, а сучасні залицяльники здавалися їй або надто слабкими, або відвертими мисливцями за її статками.
І саме в цей період емоційного вакууму доля знову звела її з Артемом.
Він був сином Олександра Сергійовича — одного з давніх, ще з дев’яностих років, ділових партнерів її батька. Діана пам’ятала Артема ще з юності. Він був класичним представником «золотої молоді» Києва: дорогі спорткари, брендовий одяг, тусовки у закритих клубах та регулярні відпочинки на Балі. Колись, коли 16-річна Діана мила підлогу в холі компанії, Артем проходив повз і зверхньо, ледь стримуючи смішок, кидав їй під ноги брудні серветки. Він відкрито хизувався тим, що ніколи не маратиме руки роботою, бо батькових грошей вистачить на три життя наперед.
Він навіть не прийшов на похорон її батьків — лише його батько приїхав висловити сухі співчуття.
Тому, коли через три роки секретарка по селектору повідомила Діані, що в приймальні її чекає Артем без попереднього запису, вона була щиро здивована. Що могло знадобитися цьому розпещеному хлопчику від неї?
Коли Артем зайшов до її розкішного кабінету, від його колишньої пихи не залишилося і сліду. Він мав ідеально вкладене волосся, пахнув дорогим парфумом, але в його очах читався панічний страх. Його прохання було не просто несподіваним — воно було жалюгідним.
Компанія його батька, яка ще кілька років тому вважалася потужним гравцем, зараз стрімко летіла у прірву банкрутства через низку провальних інвестицій. І Артем, не знайшовши кращого виходу, прийшов просити Діану викупити їхні активи.
— Діано, послухай, — почав він м’яко, одразу перейшовши на «ти», наче вони були близькими друзями, — краще, якщо сімейне дітище мого батька опиниться в твоїх надійних руках. Твій батько завжди шанував нашого. Ти ж не дозволиш, щоб нашу компанію розтягнули за копійки стерв’ятники-конкуренти? Ти можеш врятувати нас.
Вона сиділа у своєму шкіряному кріслі, мовчки дивлячись на цього колись самовпевненого мажора. У її голові миттєво запрацював холодний, батьківський калькулятор. З якої статі вона мала рятувати бізнес людей, які завжди дбали лише про власну вигоду? Її батько ніколи не займався благодійністю в бізнесі.
— Чому ти впевнений, що мені потрібен цей баласт? — її голос пролунав холодно і рівно, змусивши Артема нервово ковтнути слину.
— Це просто бізнес, Діано. Суха математика, — голос Артема трохи тремтів, але він намагався триматися впевнено. — Просто подивися на наші активи. Земельні ділянки під забудову, кілька заморожених об’єктів. Якщо ти вкладеш гроші зараз, то закриєш наші борги, але в перспективі отримаєш шалений плюс. Ти ж сама розумієш, яка зараз ціна на землю в передмісті.
Діана слухала його, злегка примруживши очі. У ній миттєво прокинувся інстинкт хижака, успадкований від батька. Вона взяла теку з документами, яку Артем нервово поклав на її ідеально чистий стіл, і почала гортати сторінки. Логіка в його словах справді була. Вона зв’язалася зі своїми аудиторами, потім провела важку, майже двогодинну телефонну розмову з батьком Артема, Олександром Сергійовичем. Угода виявилася неймовірно вигідною.
За кілька тижнів Діана офіційно поглинула їхню компанію. Як з’ясувалося згодом, це було одне з найкращих стратегічних рішень у її кар’єрі.
Щоб відсвяткувати успішне завершення процесу, Артем запросив її до елітного столичного ресторану «Панорама Печерська». І саме з того вечора їхні стосунки почали розвиватися з шаленою, неконтрольованою швидкістю.
Діана, яка звикла тримати все під жорстким контролем, раптом відчула себе розгубленою. Її холодне, раціональне серце, яке роками не знало нічого, крім графіків та звітів, раптом відмовилося підкорятися розуму. Артем умів залицятися. Він робив це красиво, з розмахом, оточуючи її увагою, якої їй так бракувало після смерті батьків. Він дозволяв їй любити себе, завжди залишаючись трохи відстороненим, впевненим і загадковим. Навіть те, що тепер він фактично працював у її підпорядкуванні, здавалося, жодним чином не било по його чоловічому его.
Коли через два роки їхнього роману Артем зробив їй пропозицію, він подарував розкішну каблучку, але одразу виставив свої умови:
— Якщо ми одружимося, це буде родинний бізнес, Діано. Я хочу бути твоїм партнером не лише в ліжку. Я не збираюся бути зручним підкаблучником при впливовій дружині.
Тоді ці слова здалися їй проявом чоловічої сили. Вона лише м’яко посміхнулася і знизала плечима, не бажаючи псувати такий романтичний момент. Зрештою, Діана була реалісткою. Їй було вже за тридцять. Вона бачила, як її заміжні подруги виховують дітей, і розуміла: якщо надто довго чекати на ідеального принца, можна залишитися наодинці зі своїми мільйонами в порожній квартирі. Пропозиція Артема здавалася їй подарунком долі, рятувальним колом від самотності.
Проте сімейне життя виявилося далеким від картинок із глянцевих журналів.
Фінансове становище родини Артема після злиття компаній кардинально змінилося. Його батько, колись впливовий бізнесмен, тепер мав задовольнятися статусом найманого працівника в корпорації власної невістки. Олександр Сергійович категорично не міг змиритися з втратою влади. Діані довелося штучно створювати для нього та для Артема нові посади директорів філій, аби хоч якось задовольнити їхні амбіції. Але цього було замало.
— Ти настільки нам не довіряєш, що тримаєш на короткому повідку?! — одного разу зірвався свекор під час сімейної вечері, жбурнувши лляну серветку на стіл. — Ти ніби придушила нас! Не даєш і кроку ступити без твого підпису. Все це — тінь твого деспотичного батька! Ти поводишся так, ніби ми тут прислуга!