Мороз одразу вдарив по обличчю, але Скіф цілеспрямовано повів чоловіка прямо до краю засніжених східців. Там, наполовину прихований свіжим пухким снігом, лежав масивний сталевий капкан на великого звіра. Його іржаві щелепи були зведені у бойову готовність, а товстий металевий ланцюг тягнувся кудись у бік темної лінії дерев. Трохи далі на снігу виднілися свіжі, неглибокі сліди від шин позашляховика з агресивним протектором.
Максим присів навпочіпки і торкнувся металу. Капкан був холодним, але сніг навколо нього був порушений так, що ставало ясно: це сталося хвилини, а не години тому. Хтось щойно був тут.
Хтось вистежив їх від самої гори. Берест повільно випростався, його очі звикали до темряви, скануючи кожен кущ і стовбур. Жодного звуку двигуна, жодного променя світла — нічого, з чим можна було б вступити в прямий конфлікт.
Скіф тримався поруч, не панікуючи, але максимально зібрано, його погляд прошивав темряву лісу з убивчою концентрацією. У голові Максима блискавично запрацювали старі, відточені на війні алгоритми: прорахунок дистанції, оцінка намірів ворога, вибір часу для удару. Цей капкан не був попередженням. Це була розвідка боєм. Перевірка на міцність.
Він обережно розрядив і заніс пастку всередину, зачинивши будинок на всі замки, і залишок ночі провів без сну. Вранці він зателефонував Богдану Тарасюку. Начальник поліції приїхав ближче до обіду; його важка зимова куртка була припорошена снігом, а обвітрене обличчя миттєво спохмурніло, щойно він побачив сталеві щелепи капкана.
— До нас уже надходили подібні сигнали, — похмуро промовив Богдан, розглядаючи метал. — Браконьєрство, нелегальні вирубки там, де їх не має бути… Але досі ми не мали жодних реальних зачіпок, самі лише чутки.
Він перевів погляд на Скіфа, який сидів біля ніг Максима і дивився на поліцейського спокійними, некліпаючими очима.
— Але ця знахідка міняє правила гри. Вони прийшли до тебе додому.
Скіф залишався поруч із Максимом протягом усієї розмови, його присутність була мовчазною, але вкрай відчутною. Коли Богдан підвівся, щоб піти, собака провів його до дверей, а потім зупинився, сівши прямо перед порогом, змусивши поліцейського озирнутися. На мить людина і тварина просто дивилися одне на одного.
Богдан повільно, з повагою кивнув.
— Схоже, він свій вибір уже зробив, — тихо констатував він.
Того ж вечора, коли світло знову почало згасати, Максим сидів на сходинках ґанку, а Скіф грівся поруч. Ліс навколо здавався тихим, але це була та оманлива карпатська тиша, яка вміла ховати найгірше. Берест поклав долоню на широку шию собаки, відчуваючи під пальцями живе, пульсуюче тепло і силу. Саме в цей момент до нього прийшло кристально чисте усвідомлення.
Те, що зробили зі Скіфом, ще не закінчилося, і те, що цей пес пам’ятав, скоро відіграє вирішальну роль. Фізичне тепло могло врятувати тіло від обмороження, але воно не могло стерти історію, жорстоко прописану в м’язах та інстинктах. І Максим, який на власному досвіді знав, що важка пам’ять — це не ворог, а сигнал тривоги, остаточно прийняв факт: ця битва тільки починається.