На плацу запала гробова, тякуча тиша. Чути було лише шум вітру. Навіть фігурант здивовано опустив свій стек, геть забувши про відведену йому роль.
Генерал Остапенко повільно, немов у сповільненій зйомці, піднявся зі свого стільця.
— Полковнику Коцюба, — його голос пролунав над плацом, наче гуркіт грому перед бурею. — Що це за дешевий цирк ви мені тут влаштували? Чому ваша хвалена «машина для штурмів» зараз віддано облизує руки технічному персоналу?
Андрій підбіг до нас, його обличчя палало від суміші пекучого сорому та неконтрольованої люті. Він грубо схопив мене за плече, силоміць розвертаючи до себе.
— Ти що йому підсунула?! Ти його м’ясом з рук годувала, поки ніхто не бачив?! — шипів він, розбризкуючи слину.
— Приберіть свої руки, лейтенанте, — тихо, але з крижаним спокоєм сказала я.
— Я тебе зітру в порошок! — він остаточно втратив контроль над емоціями. — Я тебе під статтю за диверсію підведу!
Чорний різко смикнув мене за комір старого пуховика, намагаючись фізично відштовхнути від собаки. Дешева, зношена роками тканина не витримала такого тиску. Огидний звук розірваної матерії пролунав у тиші напрочуд гучно. Правий рукав тріснув по шву і сповз униз, повністю оголюючи моє плече та передпліччя.
Час на плацу зупинився.
Буран, побачивши пряму фізичну агресію щодо мене, миттєво зреагував. Він видав низький, вібруючий рик, від якого холоне кров. Малінуа блискавично став між мною та Андрієм, загрозливо вишкіривши білосніжні ікла на свого власного інструктора, який годував його два роки. Чорний завмер наче вкопаний, приголомшено дивлячись у розкриту пащу звіра.
Але погляди всіх інших офіцерів були прикуті не до розлюченого собаки. Вони шоковано дивилися на мою оголену руку.
Шкіра там була суцільною, страшною картою виживання. Складне плетиво шрамів: сліди від гарячих осколків, глибокі опіки та рубці від кульових поранень. Місцевого живого місця майже не залишилося. Але серед цього болючого місива чітко, яскраво виділялося старе, вицвіле від часу та сонця татуювання на дельтоподібному м’язі.
Чорний вовк на тлі повного місяця. Під ним — схрещені тактичні клинки. І напис, який зачитували пошепки лише ті, хто був причетний до найсекретніших операцій 2014-го:
«Тіні безсмертні. Група 7».
І рівно сім маленьких зірочок, вибитих півколом. Шість із них були щільно зафарбовані чорним пігментом. Сьома — залишалася порожньою контурною лінією.
Генерал Остапенко важко ступив з-під навісу трибуни. Він ішов через весь плац, не звертаючи уваги ні на калюжі під ногами, ні на збентежені перешіптування іноземних гостей. Він підійшов до нас впритул і зупинився за два кроки. Його погляд гарячково бігав від мого втомленого обличчя до татуювання і назад.
— Відставити, старший лейтенанте, — тихо, але так владно сказав генерал, що повітря забриніло. — Негайно відійди від неї. На три кроки.
Андрій, все ще перебуваючи в стані глибокого шоку, слухняно позадкував. Буран продовжував глухо гарчати на нього, перетворившись на мій особистий живий щит.
— Покажи праву кисть, — ледь тремтячим голосом наказав Остапенко.
Я повільно, не опускаючи очей, простягнула йому руку. На тильній стороні долоні білів специфічний, глибокий шрам у формі літери «V». Візитна картка ближнього ножового бою, коли лезо ворога ковзає по блоку.
Генерал повільно підняв погляд на моє обличчя. Він вдивлявся довго і болісно, намагаючись знайти в гострих рисах цієї виснаженої прибиральниці ту зухвалу, вогняну дівчину-офіцера, яку він пам’ятав.
— Мавка… — видихнув він так, ніби йому забракло повітря. — Соломія Величко. Позивний «Мавка». Командир зведеної кінологічної групи розвідки.
Тиша на полігоні стала настільки густою і важкою, що її можна було різати ножем.
— Ми ж поховали тебе, — голос бойового генерала зірвався. — У серпні 2014-го. Під Іловайськом. Був офіційний рапорт. Була закрита труна. Я особисто підписував подання на посмертне нагородження…
Я сумно, куточком губ, посміхнулася, повільно опускаючи руку і погладжуючи гарячу голову Бурана.
— У тій труні лежали будівельні цеглини, пане генерале. І залишки чиєїсь амуніції. Там було мало що збирати після того, як нас накрили прямим наведенням з «Градів».