Олексій Воронов звик перемагати. Для нього, тридцятип’ятирічного власника потужного інвестиційного холдингу «Глобал Інвест Груп», усе життя було лише низкою складних, але завжди виграшних угод. Він звик диктувати умови, встановлювати власні правила і зневажливо дивитися на тих, хто не міг втриматися на його шалених швидкостях. Бізнес у Києві навчив його головного правила: усе має свою ціну, а почуття — це лише неліквідний актив.
Того вечора закритий заміський еко-клуб «Сосновий Берег», що розкинувся серед мальовничих лісів під столицею, гудів, мов дорогий вулик. Повітря пахло хвоєю, елітним парфумом та колекційним шампанським, яке лилося рікою. Олексій стояв на терасі, мляво похитуючи кришталевий келих. Навколо вирував ярмарок марнославства: бізнесмени, політики, інфлюенсери. Поруч із ним крутилися дівчата з ідеальними, немов відштампованими на фабриці глянцю обличчями та фігурами. Вони всміхалися йому, чекали на його увагу, але Воронов відчував лише безмежну нудьгу. Його вже давно не заводили легкі перемоги.
— Знову сумуєш, вовк з Уолл-стріт вітчизняного розливу? — пролунав поруч насмішкуватий голос.
Це був Денис, його давній друг і партнер по кількох ризикованих стартапах. Денис, як завжди, виглядав бездоганно і світився тією самою нахабною впевненістю мажора, якому море по коліна.
— Просто думаю про те, наскільки все це стало передбачуваним, — Олексій обвів поглядом терасу. — Бізнес, жінки, розваги. Жодного виклику. Я заздалегідь знаю, чим закінчиться будь-яка гра.
Денис хитро примружився. У його очах спалахнув той самий азартний вогник, який з’являвся щоразу, коли запахло великими ставками.
— Жодного виклику, кажеш? — Денис зробив великий ковток шампанського. — А давай перевіримо. Подивимося, Олексію, чи зможеш ти виграти партію, де правила диктуєш не ти. Б’юся об заклад, у тебе не вистачить духу одружитися з жінкою, яка абсолютно, тотально не відповідає твоєму “золотому стандарту”.
Олексій, чиєю візитною карткою були романи виключно з топмоделями та стрункими світськими левицями, здивовано підняв брову. Це прозвучало настільки безглуздо, що він ледь не розсміявся. Але дух суперництва, який завжди дрімав у ньому, миттєво прокинувся.
— Одруження? Ти серйозно? І який же приз у цій безглуздій виставі? — голос Воронова став холодним і зосередженим.
— Мільйон доларів готівкою. Плюс — мій колекційний “Астон Мартін”, на який ти давно пускаєш слину, — з бешкетною усмішкою відповів Денис, піднявши свій келих, наче закріплюючи угоду. — Але є умови. Ти маєш офіційно розписатися з нею і прожити в шлюбі рівно шість місяців. Не розлучатися. Не ховати її від суспільства.
Олексій відчув, як по венах розливається знайомий адреналін. Фінансовий виклик, публічна гра, можливість втерти носа Денису і забрати його омріяне авто — пропозиція була надто спокусливою.
— По руках, — відрізав Олексій без тіні вагань. Для нього це була просто чергова угода. Тимчасовий контракт, який він легко контролюватиме.
Жінкою, яку Денис обрав для цього парі, виявилася Оксана Ткаченко. За кілька днів Олексій сидів у своєму розкішному пентхаусі елітного ЖК «Столичний Олімп» на Печерську. Панорамні вікна відкривали приголомшливий вид на нічний Дніпро та вогні мостів, але увага Воронова була прикута до планшета. Він вивчав досьє Оксани.
Вона була повною протилежністю тим жінкам, до яких він звик. Жодних філерів, жодного нарощеного волосся чи брендового одягу кричущих марок. На фотографіях, зібраних його службою безпеки, на нього дивилася дівчина з пишними, природними формами (plus-size, як це зараз називали в модних журналах), теплими карими очима і ледь помітними веснянками. Одягнена у прості джинси та об’ємний светр, вона виглядала… справжньою.
Але найбільше його зачепило те, що було написано в її профілі. Впевнена в собі, абсолютно незалежна, з гострим розумом і залізним характером. Вона не належала до світу великих грошей і явно не прагнула туди потрапити. Олексій, який звик, що люди гнуться під вагою його авторитету та банківського рахунку, самовпевнено посміхнувся. Як він впорається з тією, хто не бажає йому підкорятися? Це обіцяло бути ще цікавішим, ніж він гадав.
Їхня перша зустріч була призначена в одному з найпафосніших закладів столиці — ресторані «Панорама-Плаза», що славився своїми захмарними цінами та фейсконтролем. Олексій навмисно обрав це місце, щоб одразу показати свою перевагу, створити атмосферу тиску і змусити її почуватися ніяково серед кришталевих люстр та публіки в кутюрі.
Але коли Оксана переступила поріг залу, його план дав першу тріщину.
Вона не виглядала наляканою. На ній була елегантна, але дуже стримана темно-синя сукня, яка підкреслювала її фігуру, не ховаючи її особливостей. Вона йшла між столиками з такою гідністю, ніби володіла цим місцем. Жодного метушливого погляду навколо, жодної спроби здаватися кимось іншим.
Вона підійшла до його столика і прямо подивилася йому у вічі. Її погляд був твердим і спокійним.
— Ви, мабуть, Олексій Воронов, — сказала Оксана без зайвих реверансів, сідаючи на стілець, який послужливо відсунув офіціант.
— А ви, безсумнівно, Оксана Ткаченко, — Олексій натягнув свою фірмову, контрольовану ділову усмішку і простягнув їй руку через стіл.
Вона на мить завагалася, подивившись на його простягнуту долоню, але потім потиснула її. Хватка Оксани виявилася несподівано міцною і впевненою. Це не був кволий потиск світської дами; це була рука людини, яка звикла твердо стояти на ногах.
Офіціант ледь встиг налити воду в їхні келихи, як дівчина перехопила ініціативу.
— Давайте не будемо ходити кружляннями навколо очевидного, пане Воронов, — почала вона прямо, і її голос прозвучав напрочуд рівно. — Я знаю, навіщо ми тут. Мені відомо про ваше парі. Я знаю умови, терміни і суму вашого виграшу.
Олексій здригнувся всередині, але його обличчя залишилося непроникним. Як вона дізналася? Денис пробовкався? Чи її власні джерела? Його здивувала її шокуюча прямолінійність.
— І знаючи все це, ви все одно погодилися прийти на зустріч? — запитав він, відкинувшись на спинку крісла. Тепер йому було по-справжньому цікаво. Що нею керує? Гроші? Бажання доторкнутися до його світу?
Оксана витримала паузу. Вона повільно взяла свій келих з водою, зробила крихітний ковток і повернула погляд на нього.
— Скажімо так… у мене є свої, дуже вагомі причини, — її голос став трохи тихішим, але в ньому забриніла сталь. — Я не наївна дівчинка з провінції, Олексію. Шість місяців — це нібито небагато, але за цей час може змінитися дуже багато речей. І якщо ви сидите тут із думкою, що зможете мною маніпулювати, як черговою акцією у вашому портфелі, або контролювати мене за допомогою своїх мільйонів, ви фатально помиляєтеся.
Олексій ледь помітно всміхнувся куточками губ. Ця жінка виявилася набагато складнішою головоломкою, ніж він очікував. І це розпалювало його інтерес до небезпечної межі. Коли їхня коротка, але напружена зустріч добігла кінця, Воронов зрозумів одну річ: Оксана не просто не боялася його, вона бачила його наскрізь. І ця її безстрашність викликала в ньому щось схоже на повагу. Гра почалася, але Олексій вперше не був певен, хто саме роздає карти…
Продовження історії – НАТИСКАЙТЕ на кнопку ВПЕРЕД 👇👇👇