Минав день за днем, а Олексій Воронов ловив себе на думці, що вперше в житті не знає, як зробити наступний хід. Зазвичай жінки самі обривали його телефон повідомленнями після першої ж зустрічі, намагаючись закріпити успіх. Але екран його смартфона вперше мовчав. Оксана Ткаченко тримала паузу з майстерністю досвідченого гросмейстера. Олексій звик бути господарем гри, смикати за ниточки, але тепер здавалося, що ця нетипова дівчина має свою власну, приховану від нього стратегію.
Їхня друга зустріч відбулася у крихітній, атмосферній кав’ярні на Подолі — «Подільські Зерна». Це місце було безмежно далеким від гламурних ресторанів із фейсконтролем, яким віддавав перевагу Воронов. Тут пахло свіжозмеленою кавою, корицею та старими книгами, а за сусідніми столиками студенти жваво обговорювали курсові роботи. Оксана сама запропонувала цю локацію, і Олексій, заінтригований її вибором, погодився. Йому хотілося зрозуміти, ким насправді є ця жінка і чому вона так легко погодилася на фіктивний шлюб.
Коли Воронов переступив поріг, ледве вмістивши свої широкі плечі у вузький дверний отвір, Оксана вже чекала на нього. Вона сиділа біля вікна, спостерігаючи за дощовим київським ранком, і неквапливо пила трав’яний карпатський чай. На її обличчі грала спокійна, ледь помітна усмішка. Вона привітала його тепло, без тієї крижаної стіни, що стояла між ними під час першого знайомства, але зберігаючи свою непохитну внутрішню впевненість.
— Я думала, ваш формат — це виключно п’ятизіркові заклади з устрицями на сніданок, — з легкою іронією зауважила Оксана, коли Олексій, помітно вибитий із зони комфорту, сів навпроти.
— Іноді корисно ламати рутину, — відповів він, намагаючись звучати невимушено, хоча йому було відверто тісно на цьому маленькому дерев’яному стільці.
Вони поспілкувалися кілька хвилин, обмінюючись поверхневими фразами про затори на київських мостах та примхливу погоду. Але Оксана не збиралася витрачати час на світські бесіди. Вона плавно, але рішуче перейшла до суті.
— Якщо ми дійсно збираємося довести цю виставу до кінця, я хочу розставити всі крапки над «і», — сказала Оксана, обережно ставлячи своє горнятко на стіл. Її погляд знову став серйозним і зосередженим. — Мене абсолютно не цікавлять ваші гроші, ваш інвестиційний холдинг чи ваш розкішний спосіб життя. Шість місяців — це рівно шість місяців. І я планую вийти з цього шлюбу точно такою ж, якою в нього увійшла. Без жодних претензій на ваші статки.
Олексій уважно спостерігав за нею, намагаючись вловити фальш. Але її не було. Оксана дійсно була тією рідкісною жінкою, яка чітко знала, чого хоче, і шлюб із мільйонером явно не був для неї соціальним ліфтом чи шансом зірвати джекпот. Це не вкладалося в його систему координат.
— Тоді чого ж ви хочете, Оксано? — запитав Олексій, і в його голосі прозвучала щира цікавість.
— Свободи, — відповіла вона без жодних вагань. — Я хочу, щоб ви затямили одну річ: незважаючи на те, що ми вступаємо в цю… угоду, ви не будете мною керувати. У мене є своє життя, свої принципи, своя робота. І це не зміниться лише через тимчасовий штамп у паспорті.
Олексій ледь помітно всміхнувся. Це була зовсім не та відповідь, якої він чекав, але водночас вона його влаштовувала. Для нього цей шлюб був лише формальністю, інструментом для перемоги в парі та отримання колекційного авто. Якщо вона хоче грати в незалежність — нехай. Це тільки полегшить справу.
— Згода, — кивнув Воронов з удаваною великодушністю. — Шість місяців автономії. Після цього наші шляхи розійдуться.
Оксана кілька секунд мовчки дивилася на нього, ніби зважуючи його слова. Вона прийняла цей виклик, маючи у голові свій власний, глибоко прихований план, і була сповнена рішучості довести його до кінця. Десь у глибині душі вона розуміла, що такий хижак, як Олексій, обов’язково спробує маніпулювати ситуацією, але цілком довіряла власній силі волі.
Зустріч завершилася на нейтральній, майже дружній ноті. Ролі були розподілені: Оксана зберігає свою територію, Олексій гарантує, що шлюб залишиться суто формальним контрактом. Проте, чим ближче підходила дата розпису, тим частіше Воронов ловив себе на тривожній думці, що ця гра не буде такою простою, як йому здавалося спочатку.
Церемонія одруження відбулася похмурого вівторка у центральному Печерському відділенні РАЦСу. Вона пройшла холодно і без жодних урочистостей, нагадуючи швидше підписання договору про злиття двох корпорацій. Жодних гостей, жодного маршу Мендельсона чи шампанського. Тільки сухі підписи на папері.
Олексій зі своїм стратегічним складом розуму вже бачив себе переможцем. Він був упевнений: пів року пролетять як один день, і Оксана, якою б впертою вона не була, врешті-решт зламається під тиском розкоші, якою він її оточить.
Одразу після РАЦСу Олексій привіз новоспечену дружину до свого пентхауса. Це був справжній монумент його багатству: величезний дворівневий простір у стилі хай-тек, дорогі італійські меблі, система «розумний дім» і безкрайні панорамні вікна, що відкривали вид на величну Батьківщину-Мати та дніпровські кручі. Для Олексія це було його справжнє поле бою. Місце, де він збирався підкорити Оксану силою свого матеріального світу.
Але з першої ж секунди вона дала зрозуміти, що не здасть позицій.
Щойно Оксана переступила поріг, її постава стала холодною і відстороненою. Погляд, який вона кинула на Олексія, не випромінював ані краплі захоплення — лише мовчазний виклик.
— Шість місяців, Олексію. Ні днем більше, — твердо сказала вона.
Вона підійшла до одного з велетенських вікон і склала руки на грудях, дивлячись на місто так, ніби мільйони, вкладені в цей інтер’єр, були для неї порожнім звуком.
Олексій самовпевнено усміхнувся. Він звик до такого “опору” на ранніх стадіях. Кожна жінка, яка опинялася в його житті, рано чи пізно танула перед блиском діамантів і магією безлімітної кредитної картки. Оксана теж не стане винятком. Так йому здавалося.
У перші кілька тижнів після весілля Воронов пустив у хід важку артилерію. Він намагався вразити її масштабними жестами. Він замовляв для неї ексклюзивні прикраси з вигаданого елітного салону «Столичний Ювелір», надсилав кур’єрів із дизайнерськими сукнями просто з Мілана, пропонував спонтанні вікенди на найдорожчих закритих курортах. Він робив усе, очікуючи, що Оксана почне поступово адаптуватися до життя “дружини мільйонера” і грати за його правилами.