Шість місяців їхнього фіктивного шлюбу невблаганно добігали кінця, але для Олексія Воронова кожен новий день тягнувся, немов нескінченна тортура. Безсоння стало його постійним супутником. Раніше він засинав із думками про котирування акцій та нові злиття, а тепер лежав у темряві, вдивляючись у стелю, і відчував, як шлунок скручує від тривожного передчуття.
Він розумів, що стоїть на порозі якогось фатального відкриття. Оксана перетворилася на найскладнішу загадку в його житті. Вона не просто дратувала його своєю незалежністю — вона тримала в руках нитки від гри, яку він сам же й розпочав, навіть не знаючи справжніх правил.
Одержимість бажанням розкусити її наміри поглинула Олексія з головою. Звикнувши вирішувати будь-які проблеми за допомогою грошей та інформації, він найняв найкращих приватних детективів Києва. Він вимагав від них перевернути все її минуле догори дриґом: перевірити родичів, колишні місця роботи, банківські рахунки. Але звіти, які лягали на його стіл, були підозріло ідеальними. Все виглядало так, ніби чиясь дбайлива рука заздалегідь підчистила всі гострі кути. Оксана завжди виявлялася на два кроки попереду, і це зводило Воронова з розуму.
Того вечора над столицею розігралася справжня буря. Важкі краплі дощу безжалісно шмагали панорамні вікна пентхауса. Олексій повернувся з ради директорів пізніше, ніж зазвичай. У квартирі панувала напівтемрява. Єдиним джерелом світла був торшер у вітальні, біля якого стояла Оксана. Вона дивилася на нічне місто так, ніби була королевою, що споглядає свої володіння перед вирішальною битвою. Повітря в кімнаті було настільки наелектризованим, що важко було дихати.
Олексій зупинився в кількох кроках від неї. Він інтуїтивно відчув: це та сама ніч. Ніч, коли всі маски будуть зірвані. Страх перед тим, що він може почути, скував його горло, але невідомість була ще гіршою.
— Мені потрібні відповіді, Оксано, — сказав він. Його голос пролунав хрипко, але твердо, перекриваючи шум дощу за вікном. — Я більше не можу грати в цю гру. Я хочу знати правду. Хто ти насправді і навіщо ти тут?
Оксана повільно видихнула і відвернулася від вікна. Вона подивилася йому просто у вічі, і Олексій мимоволі здригнувся. Її погляд, зазвичай такий спокійний і виважений, зараз горів темним, нищівним полум’ям. У ньому змішалися біль, гнів і багаторічна втома.
— Правду, Олексію? — Вона гірко всміхнулася, схрестивши руки на грудях. — Ти впевнений, що твоя ідеальна картина світу витримає цю правду?
Він мовчки кивнув, не відводячи погляду. Напруга зростала з кожною секундою. Воронов внутрішньо приготувався до будь-яких звинувачень: меркантильність, промисловий шпіонаж, помста конкурентів. Але те, що він почув, вибило землю з-під його ніг.
— Ти взагалі не уявляєш, хто я така, — почала Оксана, і від льодяного тону її голосу по спині Олексія побігли мурахи. — Ти все своє життя бачив у людях лише пішаків на своїй дошці. Цифри у звітах. Сходинки до своїх мільйонів. Але цього разу, Олексію, пішаком опинився ти. Я вела цю партію з того самого дня, як почула про твоє жалюгідне парі.
Олексій спробував щось сказати, якось захиститися, але слова застрягли в горлі. Вона не дала йому шансу.
— Тобі про щось говорить ім’я Григорій Ткаченко? — її голос став різкішим, наче удар батога. — Компанія «Транс-Гарант»?
Мозок Олексія гачкоподібно зачепився за ці назви, гарячково гортаючи файли пам’яті. «Транс-Гарант»… Логістична компанія середньої ланки. Кілька років тому його холдинг «Глобал Інвест Груп» проводив агресивну експансію на цьому ринку. Це було жорстке, майже рейдерське поглинання: демпінг, викуп боргів, суди. Звичайна бізнес-рутина для хижака його рівня.
— Звісно, ти не пам’ятаєш, — з огидою кинула Оксана, побачивши сум’яття на його обличчі. — Такі, як ти, ніколи не запам’ятовують імен тих, по кому пройшлися бульдозером. Мій батько створив ту компанію з нуля. Він був чесною, відданою своїй справі людиною. Він працював днями і ночами, щоб забезпечити нашу сім’ю. Аж поки на горизонті не з’явився ти зі своїми акулами-юристами.
Олексій мимоволі зробив крок назад. Його очі розширилися.
— Що… що ти таке кажеш? — пробурмотів він, відчуваючи, як пульс б’є у скроні.
Оксана зробила крок назустріч. Її очі наповнилися сльозами, але це були сльози люті, а не слабкості.
— Ти зруйнував його, Олексію! — її голос зірвався. — Ти відібрав усе, заради чого він жив. Твої махінації залишили його без копійки, з величезними боргами. Але найгірше — ти розтоптав його гідність. Батько… мій тато не витримав цього болю і приниження. Його серце не витримало цього удару, і він пішов із життя. Він залишив цей світ через твою жадобу, через твій «успіх за будь-яку ціну»!
Слова Оксани вдарили Воронова з такою силою, ніби його збив потяг. Він завмер, паралізований жахом. Спогади, які він так ретельно ховав за красивими графіками прибутків, раптом спливли на поверхню. Він згадав того чоловіка — старшого, з втомленими очима, який благав його про відтермінування в залі суду. Олексій тоді лише холодно всміхнувся і пройшов повз. Боже мій… Скільки ще доль він зламав своїми руками?
— Оксано… я… я клянусь, я не знав… — прошепотів він у відчаї, простягаючи до неї руку.
— Не смій мене торкатися! — крикнула вона, відступаючи. — Ти не знав, бо тобі було плювати! Ти забрав у мене найдорожчу людину у світі. І поки ти святкував свої нові мільйони, ми з мамою тонули у відчаї та боргах, ледве зводячи кінці з кінцями.
Олексій стояв, не в змозі вимовити ні слова. Тягар провини навалився на нього бетонною плитою. Йому хотілося кричати, виправдовуватися, але він розумів: жодні слова не повернуть їй батька.
— Тому я все спланувала, — Оксана глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе. Її тон став моторошно холодним. — Коли я дізналася про це парі, я побачила свій шанс. Я навмисно опинилася в полі зору Дениса. Я погодилася стати твоєю дружиною лише з однією метою: щоб ти відчув хоча б крихту того болю, який пережила моя родина. Я хотіла, щоб ти відчув себе іграшкою в чужих руках. Безпорадним, зламаним, позбавленим контролю.
Воронов відчув, як у нього тремтять коліна. Усе його життя, уся його самовпевненість виявилися ілюзією. Він думав, що є господарем становища, геніальним маніпулятором. А насправді він був просто мішенню для людини, чиє життя він колись бездумно знищив.
— І тепер, — сказала Оксана, підходячи до нього впритул, — я не збираюся знищувати тебе фінансово. Це було б надто просто. Я хочу, щоб ти ніколи не забув те, що зробив. Я хочу, щоб цей біль і ця провина переслідували тебе до кінця твоїх днів.
Це був вирок, який не підлягав оскарженню. Вона відсторонилася і, не зронивши більше ні слова, вийшла з кімнати, залишивши по собі дзвінку, оглушливу тишу.
Олексій відчув, як його ноги підкосилися. Він важко опустився на диван і закрив обличчя руками. Він отримав свої відповіді. Але ці відповіді зруйнували його вщент. Від амбітного мільйонера не залишилося нічого — лише безмежна порожнеча.