Вона підвелася, відклавши книгу, і зробила крок назустріч.
— Гроші не купують ні гідності, ні совісті, ні внутрішньої свободи. Ти можеш оточити себе найдорожчими речами у світі, жити в цьому скляному палаці, але ти абсолютно порожній всередині. І найбільше тебе бісить те, що я це бачу. Я бачу твою порожнечу.
Ці слова вдарили його, мов хук з-під тишка. Воронов відчув, як йому перехопило подих. Вперше в житті він відчув, що втрачає не просто контроль над ситуацією. Оксана не лише чинила опір його владі — вона безжалісно руйнувала той ідеальний, невразливий фасад, який він будував роками.
Ніхто й ніколи не наважувався кидати йому такий виклик. Те, що Оксана бачила його справжнього, прихованого за мільйонами “Глобал Інвест Груп”, змусило його почуватися абсолютно голим і беззахисним. І це лякало його до чортиків.
Але замість того, щоб відступити і визнати поразку, загнане в кут его Олексія змусило його діяти ще жорсткіше. Він почав її ізолювати. Відрізав контакти, перекрив кисень її кар’єрним амбіціям, використовуючи весь свій адміністративний ресурс. Він хотів змусити її відчути, що без нього світ просто розчавить її.
Проте одного вечора Оксана зробила хід у відповідь.
— Ти досі думаєш, що ти головний у цій грі, чи не так, Олексію? — запитала вона з холодною, виваженою посмішкою, стоячи біля панорамного вікна. — Але ти навіть не здогадуєшся, що я маю свій план. І повір мені: коли настане час, ти побачиш, що вся ця партія побудована на чомусь набагато більшому, ніж твоє жалюгідне парі.
Олексій ошелешено завмер. Вперше він усвідомив, наскільки сильно недооцінив цю жінку. Вперше по його спині пробіг холодний липкий страх: а що, якщо в цій грі він зовсім не мисливець, а дичина?
Наступні тижні нагадували натягнуту до краю струну, готову луснути в будь-яку мить. Олексій, одержимий бажанням повернути контроль, кидав усі сили на маніпуляції, але Оксана стояла, як неприступна фортеця. Жодна його атака не могла пробити її броню.
Але відбувалося ще дещо. Те, чого Воронов ніяк не міг ігнорувати. Чим довше тривало це протистояння, тим частіше він ловив себе на тому, що дивиться на Оксану інакше. Це вже була не просто повага до гідного супротивника. Це було щось набагато глибше.
Вона робила те, що не вдавалося жодній жінці до неї — вона емоційно його роззброювала.
Олексій почав думати про неї не як про трофей у парі з Денисом, а як про живу людину. Жінку, яку йому нестерпно хотілося зрозуміти. Одного вечора, стоячи наодинці у своїй велетенській вітальні, він дивився на Київ і відчував лише тотальну порожнечу. Раніше вогні столиці давали йому відчуття влади, а тепер не викликали нічого, крім туги.
— Ти якийсь не такий останнім часом, Льошо, — зауважив Денис під час їхньої гри у сквош у закритому спортклубі. — Зазвичай ти б уже давно зламав таку дівчинку і змусив її їсти з твоїх рук. Але, здається, ця пампушка заганяє тебе в глухий кут.
Олексій лише натягнуто всміхнувся, відбиваючи м’яч у стіну з такою силою, що луна розійшлася по всьому залу. Він ненавидів визнавати правоту друга. Ситуація виходила з-під контролю.
Того ж вечора він повернувся у пентхаус із твердим наміром розставити всі крапки над «і». Він мусив викинути Оксану з голови. Мусив нагадати собі, що це просто бізнес-контракт.
Оксана сиділа на дивані, заглиблена в читання, і навіть не підвела очей, коли він увійшов.
— Нам треба поговорити, — сказав Олексій, розбиваючи важку тишу вітальні.
Вона повільно закрила книгу, заклавши сторінку, і подивилася на нього своїм спокійним, але проникливим поглядом.
— Звісно, — відповіла вона так, ніби чекала на цю розмову вже давно.
Воронов сів навпроти, нервово зчепивши пальці в замок. Напруга в кімнаті була такою густою, що її можна було різати ножем.
— Що ми взагалі тут робимо, Оксано? — несподівано для самого себе запитав він із відчайдушною щирістю. — Все це починалося як дурна гра, як ставка. Але зараз… я вже не знаю, що думати.
Оксана дивилася на нього кілька довгих секунд, перш ніж відповісти.
— Я не граю в ігри, Олексію. І ніколи не грала, — її голос був рівним, але кожне слово мало неймовірну вагу. — З самого першого дня я погодилася на цей шлюб із причин, які виходять далеко за межі твого розуміння. Мені плювати на твої гроші і на твою потребу контролювати світ. Я тут заради чогось набагато більшого. І якщо ти досі цього не зрозумів — можливо, тобі варто нарешті відкрити очі.
Олексій відчув, як у грудях щось боляче стиснулося. Вона ніби тримала в руках ключ від таємниці, яка його руйнувала.
— Мене дратують твої загадки! — не витримав він, різко підвівшись із крісла. Він почав ходити кімнатою, не в змозі впоратися з емоціями. — Що більше я намагаюся зрозуміти тебе, то більше відчуваю, що втрачаю ґрунт під ногами. Я ненавиджу це відчуття безпорадності!
Оксана залишалася спокійною. Вона граціозно підвелася, підійшла до нього і зупинилася настільки близько, що він міг відчути ледь вловимий аромат її парфумів. Його серце забилося швидше.
— Це не про контроль, Олексію, — тихо промовила вона. — Ти все життя намагався домінувати над обставинами і людьми. Але зі мною тобі доведеться засвоїти один урок: іноді речі просто є такими, якими вони є. Їх не треба підкорювати.
Він зазирнув у її карі очі, і на якусь мить відчув зв’язок, якого ніколи не мав ні з ким іншим.
— Тоді чого ж ти хочеш від мене? — запитав він, і його голос зірвався на хрипкий шепіт.
Оксана ледь помітно всміхнулася — таємниче і трохи сумно, від чого по його шкірі побігли мурахи.
— Я хочу, щоб ти сам дійшов до цієї відповіді, Олексію.
Вона розвернулася і залишила його наодинці з його розбитими ілюзіями. Шість місяців майже добігли кінця, але для Олексія Воронова час перетворився на вічність. Він був одержимий бажанням розгадати її таємницю, ще не знаючи, що правда назавжди змінить його життя.