Здавалося, вона буквально ненавиділа мене за те, що я здобула цей грант. Більшість батьків влаштували б свято, накрили стіл, а моя родина влаштувала мені льодяний бойкот. Саме тоді ілюзії остаточно впали. Я зрозуміла, наскільки нестерпно самотньою я була. Навіщо мати взагалі народила мене? Щоб витратити все життя на ненависть до власної дитини і змусити мене ненавидіти саму себе?
Той день перетворився на один із найгірших у моєму житті. Я проплакала всю ніч, сховавшись під ковдрою і притискаючи до грудей щоденник. Але коли ранкове сонце почало сходити над київськими дахами, я витерла сльози і взяла ручку. Я розписала по пунктах, що буду робити далі. Я втомилася бути сумною, жалюгідною дівчинкою.
Я вирішила трансформувати кожну краплю своєї люті в академічний та кар’єрний успех. Замість того, щоб благати про любов, якої не існувало, я направила всю свою енергію у розвиток. Я пообіцяла собі стати стабільною, фінансово незалежною, розумною та успішною жінкою, навіть якщо власна родина ніколи мене не полюбить. І я дотримала слова.
Університет був закінчений з відзнакою. Одразу після стажування я отримала шикарну посаду у великій міжнародній IT-корпорації. Вже у двадцять три роки я заробляла серйозні гроші. Приїжджаючи на сімейні свята, я іноді розповідала про свої успіхи. Далекі родичі хвалили мене, але власні батьки ніколи не знаходили жодного теплого слова, щоб просто мене привітати.
Ставши дорослою, я вже знала, що не варто розповідати матері про свою високу посаду чи зарплату. Це лише розпалювало її жовч. Якось ми святкували Різдво, за столом зібралася велика родина. Мій дядько щиро привітав мене з черговим підвищенням у компанії. Це було вже друге підвищення за рік, із суттєвим зростанням доходу, і я якраз ділилася планами придбати власну квартиру.
Кілька родичів радісно приєдналися до привітань. Одна з кузин запитала, в якому саме житловому комплексі я придивляюся нерухомість.
— Боже, яка ж нудьга. Ми можемо змінити тему? — раптом голосно і роздратовано перебила мене мати, брязкаючи виделкою по тарілці.
А потім, ледь чутно, я вловила її шепіт: “Напевно, знову все бреше, аби тільки похизуватися”. Того ж року я купила чудову простору квартиру в елітному київському ЖК “Смарагдова Вежа”. Коли я виклала фото з ключами в соцмережі, пост лайкнули і прокоментували всі родичі. Крім моєї матері.
Я добре розуміла її злість. Життя “золотої” Ангеліни складалося кардинально інакше, ніж вона собі фантазувала. Сестра з тріском вилетіла з інституту вже на першому курсі, завагітнівши від якогось хлопця, з яким зустрічалася ледь чотири місяці. У мене була стійка підозра, що батьки благали її перервати ту вагітність, але вона вирішила пограти в доросле життя і залишила дитину, намагаючись “побудувати сім’ю” з цим Вадимом.
Звісно, вони виявилися абсолютно несумісними людьми. Але це не завадило їм народити ще одного хлопчика, наївно намагаючись склеїти стосунки, що вже розпадалися на атоми. Коли я побачила її пост про другу вагітність, я ледь стримала сльози. Не від розчулення, а від розуміння, що це немовля народиться в абсолютно токсичному середовищі. Моя сестра була нестерпною людиною, і її співмешканець Вадим від неї зовсім не відставав.
Я бачила його на наших рідкісних сімейних святах. Він жодного разу не спромігся запам’ятати моє ім’я чи просто підтримати ввічливу бесіду. Зате щоразу примудрявся набивати повні контейнери нашою їжею перед тим, як поїхати додому, хоча сам ніколи не приносив до столу навіть пакунка дешевого печива.
Наші стосунки з Ангеліною після того, як ми роз’їхалися від батьків, практично зійшли нанівець. Ми мовчки стежили одна за одною в соцмережах і зрідка бачилися на родинних посиденьках, де вона не втрачала нагоди плюнути мені в душу. Ліна постійно критикувала мою фігуру або мій стиль.
Я багато працювала і могла дозволити собі гарний брендовий одяг та дорогі дизайнерські сумки. Ангеліна ж щоразу дивилася на мене з погано прихованою зневагою і запитувала: “І на якому базарі ти купила цю китайську підробку цього разу?”.