Розв’язка наступила рівно о другій годині ночі. Сергій не спав — він сидів у кріслі біля вікна в напівтемряві готельного номера, повністю одягнений, прислухаючись до нічного шелесту листя за вікном. Артемчик тихо й спокійно сопів на сусідньому ліжку під ковдрою. Раптом тишу розірвав різкий, короткий шурхіт портативної рації у кишені.
— Командире, фіксую рух, — пролунав напружений голос Дмитра. — До території комплексу на великій швидкості під’їжджають три машини без увімкнених фар. Щонайменше вісім-десять чоловік, у руках видно довгі предмети. Вони йдуть ва-банк.
Крига зреагував миттєво, ще до того, як Хакер закінчив фразу. Він одним плавним рухом підхопив сина на руки. Хлопчик ледь помітно завовтузився, але батько міцно притис його до себе й швидко переніс через суміжні двері до сусіднього номера, де на варті стояв Ярик.
— Забирай малого, — коротко й жорстко наказав Сергій. — Заднім виходом через лісосмугу виводь його до приватної машини Тараса. Вези на резервну квартиру в столицю. Тільки швидко.
— Тату?.. — прошепотів Артемчик сонним, зляканим голосом, чіпляючись за куртку батька.
— Усе добре, синку. Дядя Ярик просто покаже тобі одну секретну тактичну гру. Я буду з тобою за годину. Ти мій головний козак, пам’ятаєш?
Ярик без зайвих слів загорнув дитину в теплий армійський бушлат і розчинився в темряві коридору, що вів до евакуаційного виходу. Сергій повернувся до решти хлопців, які вже заніміли на позиціях біля вікон. Сивий та Федір тримали в руках спеціальні засоби захисту.
— Працюємо чисто, без крайнього травматизму, — крижаним тоном скомандував Сергій. — Цій наволочі ще сидіти на лаві підсудних і давати свідчення. Вони мають дожити до суду.
— Зрозумів тебе, командире, — посміхнувся Сивий. — Вони думають, що застануть нас зненацька.
Нападники не розраховували на професійний опір. Вони звикли залякувати беззбройних підприємців і беззахисних жінок. Машини з шумом загальмували на асфальті готельного подвір’я, і з салону висипалися міцні молодики зі спортивними битами та травматичною зброєю в руках. Вони рушили до центрального входу, але в цей момент Дмитро натиснув фінальну комбінацію клавіш на своєму ноутбуці.
— Світло гаси, — тихо кинув Хакер.
Уся територія заміського готелю, включаючи ліхтарі на парковці та внутрішнє освітлення коридорів, миттєво занурилася в абсолютну, непроглядну темряву. Бандити розгублено зупинилися, повністю дезорієнтовані. Для бійців групи Сергія, які мали при собі прилади нічного бачення й сотні разів відпрацьвували зачистки в темних підвалах промзон, це були ідеальні умови.
Сергій вискочив на подвір’я першим, рухаючись абсолютно безшумно, наче привид. Перший нападник навіть не встиг зрозуміти, що сталося: Крига філігранним підсіканням збив його з ніг і жорстким, коротким ударом у корпус позбавив можливості рухатися. Сивий та Федір працювали поруч із грацією досвідчених хижаків — захвати, больові прийоми, миттєве обеззброєння. Кілька бандитів у паніці відкрили хаотичну стрілянину в повітря, але rounds лише безглуздо кришили штукатурку стін.
— Працює Департамент стратегічних розслідувань! Зброю на землю, працюємо на ураження! — раптом розірвав нічну тишу потужний голос через гучномовець.
На територію комплексу з увімкненими сиренами та яскравими прожекторами залетіли два мікроавтобуси зі спецпризначенцями ДСР. Полковник Мельник прорахував хід Воронова й виставив засаду на під’їздах до готелю. Зрозумівши, що вони повністю оточені професіоналами, а їхні обличчя вже зафіксовані десятками камер, залишки банди Борзого покидали біти й покірно опустилися на коліна, заклавши руки за голову.
Уся операція тривала не більше двох хвилин. Коли нападників почали пакувати в оперативні машини, полковник Мельник підійшов до Сергія, який спокійно витирав тактичні рукавиці.
— Ти знову ризикував собою, капітане, — похитав головою полковник.
— Я ризикував собою як доказом, — відповів Крига. — Тепер у вас є не просто стаття в пресі, а замах на вбивство, збройний напад групою осіб та прямий доказ організації ОЗУ. До речі, Борзий теж тут. Його взяли в третій машині.
Наступний ранок приніс місту повне очищення. Масштабні обшуки, санкціоновані обласною прокуратурою, пройшли одночасно на всіх нелегальних складах Воронова. Кримінального авторитета затримали в його заміському маєтку, коли він намагався спалити чорну бухгалтерію. Корумпованого начальника поліції Шаповала правоохоронці взяли під варту прямо в його робочому кабінеті під час ранкової наради. Система захисту розвалилася за кілька годин.
Гліб Барабаш, розуміючи, що йому загрожує максимальний термін ув’язнення за сукупністю злочинів, спробував вчинити глупоту — він забрав залишки готівки й на своєму автомобілі спробував прорватися в напрямку західного кордону. Проте розвідка ДСР та виставлені блокпости на трасі М-06 спрацювали бездоганно. Його машину затиснули двома важкими вантажівками на одній із заправок під Житомиром. Борзого жорстко витягли з салону й поклали обличчям в асфальт. Спроба втечі лише додала йому років до майбутнього вироку.
Після обіду Сергій приїхав до будинку Тетяни. Вона вже збирала речі, пакуючи коробки в орендовану вантажівку. Побачивши колишнього чоловіка, жінка вперше за довгий час посміхнулася відкрито й спокійно, без того жахливого, гнітючого страху в очах.
— Мені розповіли про арешти, Сергію… Я не знаю, як тобі дякувати. Ти дійсно врятував нас.
— Усе позаду, Таню. Гліб та його покровителі більше нікому й ніколи не завдадуть шкоди. Вони сіли надовго, без права на заставу. Що плануєш робити далі?
— Я хочу переїхати ближче до столиці, або на Черкащину, ближче до твоїх батьків, — тихо відповіла вона. — Тьомі потрібен спокій, нормальна школа й головне — спілкування з тобою.
Сергій кивнув, підійшовши ближче.
— Моя ротація на сході закінчується за три місяці. Після цього я переводитимуся на посаду інструктора в один із навчальних центрів під Києвом. Я хочу бути справжньою частиною життя нашого сина. Ми будемо виховувати його разом, як цивілізовані люди, а не як вороги.
— Я тільки за, Сергію. Дякую тобі, — м’яко відповіла Тетяна.
Того ж вечора, перед тим як повернутися в розташування підрозділу, Сергій повів Артемчика на прогулянку до високих схилів Дніпра. Вони сиділи на дерев’яній лавці, спостерігаючи, як величне сонце повільно тоне в широких водах річки, фарбуючи небо в теплі, мирні золоті кольори. Хлопчик уже не озирався по сторонах — він почувався у повній безпеці поруч із великим і сильним батьком.
— Тату, — раптом тихо запитав Тьома, дивлячись на воду. — А ти навчиш мене бути таким же сміливим, як ти?
Сергій повернувся до сина, обняв його за тендітні плечі й уважно подивився в його чисті очі.
— Ти вже неймовірно сміливий, синку. Навіть сміливіший за багатьох дорослих.
— Чому? Я ж просто плакав у телефон…
— Тому що ти знайшов у собі сили зателефонувати мені й сказати правду, коли тобі було дуже страшно й тобі погрожували. Сказати правду в обличчя небезпеці — це і є найвища, справжня мужність. А тато просто зробив те, що мав зробити кожен батько. Ми захищаємо тих, кого любимо. Це наше головне правило.
Артемчик посміхнувся й міцно притулився до батьківських грудей. Сергій відчув, як важкий, крижаний тягар, що тиснув на його серце протягом багатьох років війни, нарешті повністю розтанув.
За три тижні в Київському обласному суді відбулося перше засідання. Завдяки залізобетонним доказам Дмитра, свідченням Тетяни, вчителів ліцею та публікаціям Марини Бойко, справа була безпрецедентною. Суддя без вагань відмовив усім фігурантам у заставі. На Воронова, Шаповала та братів Барабашів чекав тривалий термін ув’язнення з конфіскацією всього майна.
Сергій стояв на пероні столичного вокзалу, готуючись сісти на поїзд назад до Дніпра, а звідти — на передову Донеччини. Його побратими вже поїхали на день раніше. На телефон капітана прийшло три коротких повідомлення:
«Чекаємо в бліндажі, командире. Кава вже кипить на буржуйці. З тебя історія» — Сивий.
«Тьома справжній козак, радий був допомогти. Тримаємо стрій» — Федір.
«Твій новий інструкторський кабінет під Києвом уже чекає. Повертайся живим» — Тарас Поліщук.
Сергій посміхнувся, сховав телефон у кишеню форми й упевненим кроком зайшов у вагон. Його головний бій у тилу був виграний, родина перебувала в повній безпеці, а попереду чекав фінальний етап служби, після якого настане новий, спокійний і щасливий світанок.