Заміський ресторанний комплекс «Панський Маєток» зустрів Сергія блиском дорогих кришталевих люстр, ароматом запеченого м’яса та важким, солодкуватим димом кальянів. Це було справжнє лігво місцевої кримінальної еліти, сховане за високим кованим парканом серед вікових сосен на околиці траси. Сергій зайшов всередину рівно о двадцятій нуль-нуль. На ньому була звичайна чорна футболка та шкіряна куртка, а піджак приховував широкі плечі.
Капітан свідомо залишив свій тактичний ніж та травматичний пістолет в автомобілі побратимів. Він чудово розумів, що на вході його обов’язково перевірять металошукачем, а ця зустріч мала відбутися виключно на інформаційному полі.
Валентин Воронов, якого в місті всі пошепки звали Вороном, сидів за великим ізольованим кутовим столом у самому кінці головного залу. Його оточували четверо міцних охоронців із раціями, а поруч із неприхованим виразом люті на обличчі сидів Гліб Барабаш. Сам Ворон, чоловік за п’ятдесят із короткою сивою борідкою та проникливими, холодними очами, виглядав надто респектабельно для кримінального ватажка. На ньому був дорогий італійський костюм, який абсолютно не в’язався з похмурою атмосферою цього заміського шинку.
Сергій спокійно підійшов і сів у вільне крісло навпроти Воронова. За три столики від них, самотньо схилившись над бокалом мінеральної води, сидів Ярик. Він ідеально відігрував роль випадкового, трохи втомленого відвідувача, але його пальці були готові будь-якої секунди забезпечити прикриття командиру. Ззовні, на позиціях довкола комплексу, перебували Сивий та Федір, тримаючи периметр під повним візуальним контролем.
— Капітане Коваль, дякую, що прийняв моє запрошення, — спокійним, глибоким баритоном почав Воронов, ліниво крутячи в руках дорогий iPhone. — Давай одразу до справи, без зайвих вступів. Ти створюєш занадто багато шуму в моєму районі. Твої нічні прогулянки біля моїх логістичних складів, візити до Департаменту стратегічних розслідувань, розпитування — усе це шкодить моєму бізнесу. Це потрібно негайно припинити.
Сергій злегка відкинувся на спинку крісла й пильно подивився в очі мафіозі.
— Твій племінник підняв руку на мого семирічного сина, — так само тихо, але з крижаною впевненістю відповів Крига. — Він залякував мою родину й вирішив, що якщо я на фронті, то тил залишився беззахисним. Це теж потрібно припинити. Повністю й назавжди.
Борзий зухвало подався вперед, ударивши кулаком по дубовому столу.
— Ти кому тут умови ставиш, вояко?! — просичав він, бризкаючи слиною. — Ти хоч знаєш, під ким це місто ходить? Мій дядько тут усім керує! Твій корумпований начальник райвідділу Шаповал за один мій дзвінок згноить тебе в СІЗО, і жоден бойовий орден тебе не врятує!
Воронов легким помахом руки зупинив племінника, хоча його власні очі небезпечно звузилися.
— Гліб правий у головному, Сергію, — м’яко, але з прихованою погрозою продовжив Ворон. — Ти один проти цілої налагодженої системи. У мене на утриманні поліція, судді, адвокати. Твої рапорти та заяви просто розчиняться в повітрі. Як ти думаєш, чим закінчиться це твоє безглузде протистояння?
Сергій спокійно подивився на свій тактичний годинник, де стрілка якраз перетнула позначку двадчять годин десять хвилин, і ледь помітно посміхнувся.
— Твоя система, Воронов, закінчилася рівно десять хвилин тому, — тихо промовив капітан. — Подивися на свій екран.
Кримінальний авторитет насупився, але все ж увімкнув свій телефон. Його обличчя почало стрімко бліднути, набуваючи земляного відтінку. Прямо в цей момент на головній сторінці провідного антикорупційного порталу столиці вийшов великий матеріал Марини Бойко. Стаття містила детальни схеми тіньових логістичних хабів, копії закритих документів підставних фірм, супутникові знімки нічних завантажень і, головне, спільні фотографії начальника поліції Шаповала та Воронова під час передачі грошей.
— Ти блефуєш… Хто це зробив? — прохрипів Ворон, і його залізна впевненість миттєво випарувалася.
— Це лише перша частина, — Сергій підвівся з крісла, дивлячись на бандитів зверху вниз. — Усі ці матеріали вже офіційно занесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань полковником Мельником із ДСР. Обласна прокуратура вже підписує ордери на обшуки. Але ви не встигнете втекти. Охоронці, зброю на стіл!
Четверо бійців Воронова інстинктивно схопилися за куртки, намагаючись дістати пістолети, але Крига спокійно підняв руку й вказав пальцем на великі плазмові телевізори, що висіли по всьому залу ресторану. В цю ж сікунду екрани, які до цього транслювали музичні кліпи, синхронно блимнули. На них з’явилася чітка жива картинка в реальному часі: цей самий стіл, перелякане обличчя Ворона, оскаженілий Борзий та його охоронці, які тягнуться до зброї.
Дмитро «Хакер» через бездротову мережу Wi-Fi повністю зламав внутрішню систему безпеки ресторану й підключив камери до відкритого стрімінгового каналу в інтернеті. В кутку екрана стрімко зростали цифри переглядів — тисячі людей прямо зараз спостерігали за цією сценою в прямому ефірі.
— Посміхніться, панове, ви в трендах соціальних мереж, — крижаним тоном кинув Сергій. — Якщо хоч один ствол зараз з’явиться в залі, трансляція зафіксує збройний напад на військовослужбовця ЗСУ. Тоді сюди заїде не поліція, а армійський спецназ Альфа.
Руки охоронців завмерли в повітрі. Воронов сидів нерухомо, важко й часто дихаючи, розуміючи, що його затишний тіньовий світ, який він вибудовував роками, щойно розлетівся на друзки перед очима всієї країни. Сергій нахилився ближче до Борзого, і в його погляді кримінальник вперше побачив ту саму смертоносну «Кригу», від якої замерзала кров у жилах.
— Запам’ятай, негіднику, — дуже тихо, так, щоб чув лише Гліб, сказав Сергій. — Справа мого сина окрема. Якщо ти чи твої спортсмени хоч раз з’явитеся на горизонті біля Тьоми чи Тетяни, я повернуся з фронту ще раз. І тоді розмови через інтернет не буде. Ти мене почув?
Борзий зацьковано кивнув, повністю втративши весь свій колишній брутальний лоск. Капітан Коваль розвернувся й впевненою, спокійною ходою вийшов із залу ресторану. Він знав, що поранений звір найбільш небезпечний. Бандити опинилися в кутку, їхні капітали та воля були під загрозою, а отже, цієї ночі вони спробують здійснити свій останній, відчайдушний і кривавий хід. Група мала бути готовою зустріти ворога у всеозгруєнні.