Самовдоволена, випечена посмішка Володимира Ігнатовича Завадського на мить судорожно здригнулася, а кутики його губ сіпнулися донизу. Проте він майже миттєво повернув собі маску зневажливої впевненості й зверхньо пирхнув, з силою кинувши дорогу ручку на полірований стіл.
— Я категорично протестую проти цього дешевого фарсу! — роздратовано заговорив професор, театрально звертаючись до членів комісії. — Проректор, ви взагалі чуєте, що верзе цей зухвалий хлопчисько? Якісь міфічні домашні зошити чвертьстолітньої давнини! Та цей провінційні вискочка міг нашвидоруч сфабрикувати та розмалювати їх у своїй кімнаті гуртожитку прямо вчора ввечері! Це жалюгідна, безглузда підробка, яка не має жодної юридичної чи наукової сили!
— Тоді як ви, Володимире Ігнатовичу, спробуєте пояснити ось цей офіційний документ? — Оксана Степанівна Білоус різко підвелася зі свого місця, змахнувши важкою текою, і з гучним ляском поклала на самий центр столу перший аркуш паперу.
Це був роздрукований цифровий скан із глибоких закритих архівів академії. На бланку чітко виднілися штампи канцелярії та реєстраційні номери.
— Це офіційна дослідницька заявка на проведення наукової роботи, яку аспірант Роман Мельник особисто подав на розгляд вашої кафедри у жовтні 1998 року, — крижаним, безжальним тоном продовжила доцентка, дивлячись прямо на посірілого колегу. — У цій заявці детально, крок за кроком, з усіма проміжними розрахунками описана саме та унікальна числова методологія, яку ви, професоре Завадський, раптово «геніально винайшли» та опублікували лише наприкінці 1999-го.
Вона не дала йому оговтатися і миттєво поклала на стіл наступний документ.
— А ось це — офіційна письмова скарга Романа Мельника на факт грубого наукового плагіату, зареєстрована в канцелярії ректорату у лютому 1999 року. У ній молодий вчений відкрито звинувачує свого наукового керівника Валерія… перепрошую, Володимира Завадського у цинічному викраденні його інтелектуальної власності. Цей папір тоді успішно сховали під килим, а самого хлопця відрахували за два тижні за сфабрикованим вами звинуваченням.
Доглянуте обличчя Завадського на очах почало покриватися брудно-сірими плямами, а на лобі виступили дрібні краплі холодного поту. Він гарячково заковтав повітря, хапаючись руками за краї столу.
— Ці старі нікчемні папірці не мають абсолютно жодної ваги у сучасному правовому полі! — хрипко, зриваючись на вереск, закричав професор, втрачаючи останні залишки своєї аристократичної величі. — Роман Мельник був офіційно визнаним плагіатором! Він був психічно нестабільною, неадекватною людиною, яка просто вигадувала нісенітниці через власну наукову неспроможність і…
— Роман Мельник був моїм батьком! — гучний, залізний голос Данила розрізав задушливу залу засідань, змусивши головуючого проректора миттєво здригнутися і випустити з рук папки. — І він ніколи нічого не крав у своєму житті. Він був геніальним вченим і чистою людиною, яку ви цинічно обікрали, розтоптали й позбавили права на життя.
Завадський задихнувся від люті, відкриваючи рота, але Оксана Степанівна знову перехопила ініціативу, дістаючи з теки головні козирі.
— Окрім старої архівної документації, — спокійно й суворо продовжила Білоус, — ми провели повну незалежну експертизу унікальних здібностей Данила. Два дні тому його знання офіційно тестувала виїзна незалежна комісія Національної академії наук України під особистим головуванням академіка Андрія Семененка.
Вона розгорнула перед шокованим проректором та членами вченої ради важкі офіційні бланки з великими круглими печатками.
— Усі троє всесвітньо відомих експертів письмово підтвердили, що студент Данило Мельник є носієм виняткового математичного таланту. Він самостійно, без жодних підказок чи сторонньої допомоги розв’язав на іспиті завдання найвищого рівня складності з еліптичної криптографії та модульної арифметики. Комісія офіційно заявляє, що ваші звинувачення в шахрайстві є абсолютно безпідставними, вигаданими та упередженими.
Професор Завадський судорожно сіпнув комірець своєї дорогої сорочки, відчуваючи, як зашморг на його шиї затягується все тугіше.
— Ці оцінки сторонніх людей… вони нічого не доводять! — гарячково пролепетав він, і його руки відверто, крупно затремтіли. — Це не доводить, де саме цей негідник узяв готове рішення мого особистого рівняння! Він міг просто…
— У нас є дещо набагато вагоміше, — Оксана Степанівна небезпечно прижмурилася, і на її губах з’явилася холодна посмішка переможця. — Письмова, офіційна, нотаріально завірена заява професора Віктора Миколайовича Пасічника.
Вона повільно штовхнула останній щільний аркуш паперу через стіл прямо до рук проректора.
— Це повна сповідь і свідчення професора Пасічника, — карбувала кожне слово Білоус. — У 1999 році він був аспірантом на вашій кафедри і навчався в одній групі з Романом Мельником. Він став безпосереднім очевидцем того, як ви привласнили чужу працю, як особисто погрожували Мельнику вовчим квитком і як власноруч сфабрикували проти нього звинувачення в плагіаті, щоб змусити мовчати. Професор Пасічник підтверджує кожне моє слово.
Завадський з диким гуркотом перекинув стілець і зірвався на ноги, важко дихаючи. Його обличчя перекосило від первісної злоби.
— Це брудний наклеп! — не своїм голосом загорлав він, бризкаючи слиною. — Пасічник бреше! Він просто заздрить моєму статусу! Цей емігрант ніхто в цих стінах! Я засуджу вас усіх за наклеп! Я знищу ваші кар’єри!
— Негайно сядьте на своє місце, професоре Завадський! — голос головуючого проректора раптом вдарив по залі, наче гучний розряд грому. Обличчя керівника академії стало кам’яним і суворим. — Вгамуйтеся і замовкніть! Ви матимете чудову нагоду кричати і виправдовуватися перед спеціальною слідчою комісією Міністерства освіти, яку ми скличемо в понеділок зранку.
Володимир Ігнатович безсило, наче з нього раптово випустили все повітря, упав назад у своє крісло. Його холені руки відверто, безпорадно тряслися, а погляд став скляним.
Данило зробив один упевнений крок уперед, наблизившись до столу, і подивився прямо в порожні, налякані очиська свого ката.
— Моєму батькові було всього двадцять два роки, коли ви своєю брудною рукою повністю зруйнували його життя, — тихо, але дивовижно вагомо заговорив юнак, і в залі запанувала гробова тиша. — Ви підло вкрали його унікальну геніальність, зганьбили чесне ім’я перед колегами і довели до того, що він просто зламався від несправедливості. Він пішов із життя лише через те, що ви з ним зробили чверть століття тому.
Данило впевнено підняв руку і вказав пальцем прямо на професора.
— А тепер, через двадцять чотири роки, ви спробували провернути точно таку ж брудну схему і зі мною. Тільки через те, що я мав сміливість вийти до дошки і розв’язати ваше рівняння. Через те, що ваш егоїзм не зміг змиритися з простим фактом: звичайний студент-бюджетник із провінції знає математику набагато краще, глибше і талановитіше, ніж ви коли-небудь здатні збагнути за все своє життя.
Раптом на величезному плазмовому екрані, що висів на стіні зали засідань вченої ради, спалахнуло світло й увімкнувся відеозапис. З динаміків пролунав авторитетний, глибокий голос, який знав кожен науковець у країні. Це був академік Андрій Семененко.
— Я особисто, разом із провідними експертами, досконало вивчив оригінали наукових робочих зошитів Роману Мельника та порівняв їх із працями Володимира Завадського, — спокійно говорив патріарх науки з екрана. — Усі розрахунки Мельника чітко датовані роком раніше за перші публікації професора. Мій остаточний науковий висновок беззаперечний: професор Завадський побудував усю свою багаторічну кар’єру на вкраденій інтелектуальній власності свого аспіранта. Його нинішні звинувачення проти молодого Данила Мельника — це не просто адміністративна помилка. Це пряме продовження масштабного шахрайства, яке цей чоловік приховував чверть століття.
Екран плавно згас, залишивши після себе важку, дзвінку тишу. Абсолютно всі члени вченої ради тепер відверто відверталися від Завадського, удаючи, що вивчають свої нігті чи папери.
Проректор важко, з глибокою зневагою подивився на завідувача кафедри.
— Вам є що сказати на це, Володимире Ігнатовичу? Крім криків про наклеп?
Завадський судорожно відкрив рота, намагаючись щось вимовити, але з його горла донісся лише слабкий, жалюгідний хрип. Вперше за двадцять три роки свого безконтрольного правління цей недоторканний академічний цар не мав чим крити карти правди.
Проректор сухо й офіційно кивнув головою.
— Усі звинувачення в академічній недоброчесності та шахрайстві проти студента Данила Мельника знімаються повністю, негайно і беззастережно. Його чесне ім’я відновлено.
Він зробив довгу паузу, переводячи погляд на антагоніста.
— А щодо вас, професоре Завадський… Наша академія негайно розпочинає масштабне внутрішнє розслідування за фактом грубого наукового плагіату, фальсифікації документів та зловживання службовим становищем. Ваша викладацька, наукова та адміністративна діяльність у стінах цього закладу призупинена з цієї секунди. Негайно залиште залу засідань.
Данило глибоко, на повні легені вдихнув прохолодне повітря. Двадцять чотири роки темряви закінчилися. Нарешті справедливість перемогла.
Але перед тим, як члени комісії почали збирати свої речі, юнак заговорив востаннє, змусивши всіх зупинитися.
— Я прийшов у ці стіни і вийшов до дошки не заради помсти чи руйнування, — Данило дивився прямо в порожні, згаслі очиська Завадського. — Я прийшов сюди виключно заради світлого імені мого батька.
Він обережно дістав зі своєї сумки старий, потертий пожовклий зошит і з повагою поклав його на центр столу.
— Роман Мельник був геніальним українським математиком. Його працю підло вкрали, а його самого просто стерли з історії науки. Він заслуговував на те, щоб світ пам’ятав його не як невдаху чи плагіатора, а як того, ким він був насправді — людиною, яка випередила свій час. і відсьогодні, панове, це нарешті зміниться.