— Усім патрульним екіпажам! — різко крикнув Віктор у рацію, не відриваючи погляду від вікна. — Підозрілий транспорт проривається з нижньої парковки в бік вулиці Липківського! Негайно перехопити!
Але Рей не дивився на мікроавтобус. Навпаки, його поведінка раптово змінилася. Вівчарка розвернулася спиною до вікна і впевнено рушила назад, до зони очікування, де ще кілька хвилин тому сиділи пасажири. Собака підійшов до ряду пластикових сидінь і завмер біля залишеної кимось непримітної сірої спортивної сумки.
Дихання Віктора перехопило. Рей не просто зупинився. Він ідеально рівно сів поруч із знахідкою, не зводячи з неї очей. Це був класичний, безпомилковий кінологічний сигнал. Сигнал виявлення реальної, фізичної загрози.
— Вибухотехніки! Сюди, бігом! — голос Захарченка прозвучав глухо, але наказ почули всі.
Спеціаліст, який щойно закінчив огляд іграшки, миттєво опинився поруч. Він обережно, міліметр за міліметром, підніс свій прилад до сірої тканини. На екрані сканера спалахнув червоний індикатор.
— Вітю… тут позитивний відгук, — голос експерта з-під важкого коміра захисного костюма звучав напружено. — Це не іграшка. Нетипова знахідка. Схоже на саморобний механізм. І він активний.
Повітря в легенях Захарченка немов закінчилося. Передавач у ведмедику був лише частиною плану. Ті, хто стежив за родиною Андрія, залишили на вокзалі прощальний «подарунок». Можливо, щоб знищити сліди, а можливо — щоб посіяти хаос і гарантовано втекти під час масової паніки.
— Повна евакуація Південного термінала! Вивести всіх за межі площі! — пролунала команда по внутрішній лінії.
Патрульні підхопили Наталю та Даринку, швидко й обережно виводячи їх через службові коридори в безпечну зону. Віктор разом із Сашком відтягнули периметр огородження на максимальну відстань.
Час раптом втратив свій звичний вимір. У величезному, тепер абсолютно порожньому холі вокзалу лунало лише тихе гудіння кондиціонерів та уривчасті команди по рації. Вибухотехнік схилився над сірою сумкою. Його рухи були повільними, вивіреними до мікрона. Віктор стояв за укриттям масивної колони, міцно тримаючи повідок Рея. Собака не зводив очей з експерта, ніби розуміючи всю крихкість цього моменту.
Хвилина. Дві. П’ять. Кожна секунда розтягувалася у вічність.
Нарешті крізь тріск рації пролунав глухий, але неймовірно заспокійливий голос:
— Загрозу ліквідовано. Механізм від’єднано. Ми чисті.
Віктор із шумом видихнув повітря. Він погладив Рея по жорсткій шерсті, відчуваючи, як дрібно тремтять власні пальці. Але розслаблятися було зарано. За кілька кварталів звідси розгортався фінальний акт цієї операції.
Чорний мікроавтобус відчайдушно намагався загубитися в щільному київському трафіку, мчачи в напрямку Солом’янської площі. Проте їх уже вели. Позаду, вмикаючи сирени лише на перехрестях, швидко наближалися екіпажі патрульної поліції.
Жодних голлівудських перестрілок чи вибухів. Усе відбулося швидко, жорстко і професійно.
— Працюємо! — пролунав у рації спокійний голос командира спецпідрозділу поліції.
На вузькій ділянці дороги два чорні службові позашляховики раптово виринули з сусідньої вулиці і блискавично перерізали шлях утікачам, заблокувавши рух. Водій фургона вдарив по гальмах. Важку машину занесло, шини завищали по асфальту, і мікроавтобус з глухим металевим скреготом врізався у високий бордюр, ледь не перекинувшись.
Не встиг пил осісти, як бійці вже оточили розбитий транспорт.
— Заглушити двигун! Руки на панель! — лунали чіткі команди.
Водій, зрозумівши, що пастка закрилася, спробував зробити останній, відчайдушний крок. Він вибив двері ногою і, хитаючись, рвонув у бік найближчих дворів, сподіваючись загубитися між багатоповерхівками.
— Буран, працюй! — коротко кинув кінолог із групи перехоплення.
Масивна бельгійська вівчарка зірвалася з місця, мов випущена пружина. Буран наздогнав утікача за кілька секунд і точним, відпрацьованим стрибком збив його з ніг, застосувавши професійне захоплення за рукав куртки. Жодної зайвої жорстокості — лише бездоганна робота. Підозрюваний навіть не намагався пручатися, коли на його зап’ястях холодно клацнули сталеві кайданки. Другого зловмисника спецпризначенці витягли з фургона без опору.
Під час первинного огляду салону мікроавтобуса слідчо-оперативна група виявила саме те, що шукала. У чорних рюкзаках лежали захищені ноутбуки, сканери частот, підроблені паспорти та стопки роздрукованих фотографій. На знімках були Наталя, маленька Даринка та покійний Андрій. Фотографії супроводжувалися роздруківками геолокацій та графіками пересувань. Це була професійна, глибоко законспірована мережа стеження, яку сьогодні вдалося повністю зруйнувати завдяки одному уважному службовому псу.
Тим часом на вокзалі поступово відновлювався порядок. Тривога минула, периметр почали знімати. Напруга, що висіла в повітрі, змінилася на відчуття глибокого, виснажливого полегшення.