І саме в цей критичний момент із напівтемряви ангара знову пролунав знайомий, ритмічний металевий стукіт.
Цок… цок… цок…
Вікторія повільно, з підкресленим спокоєм виходила на залиту світлом прожекторів площадку. Вона впевнено спиралася на свою металеву трость, рухаючись із такою неймовірною гідністю та gрацією, ніби перебувала не на місці кривавого побоїща, а на важливому міжнародному діловому прийомі. В її лівиці продовжував затиснутий супутниковий телефон. Десятки червоних точок лазерних прицілів миттєво метнулися з моїх грудей на її фігуру. Вона навіть оком не здригнулася.
— Майор Ігнатов, — її gлибокий, чистий голос буквально розрізав нічне повітря, як хірургічний скальпель. — Яка дивовижна, просто зразкова оперативність для вашого районного відділу поліції. Настільки gлибока шкода, що ви проявляєте таке шалене службове рвення виключно за прямим наказом місцевого кримінального авторитета.
Майор помітно нахмурився, його пістолет на секунду здригнувся. Те, що ця невідома міська жінка з першої секунди чітко назвала його прізвище, змусило його сильно замішатися. Я помітив, як нервово смикнувся мускул на його правій вилиці. Вікторія чудово знала, з ким має справу — аналітична служба безпеки її логістичної компанії давно зібрала детальні досьє на кожного впливового силовика в цьому лісовому регіоні, а сучасні камери спостереження на в’їзді дозволили їй ідентифікувати майора ще до того, як він вийшов із машини.
— Жінка, негайно киньте предмет на землю і лягайте поруч із іншими! — ревнув Ігнатов, але в його голосі вже не було тієї первісної, абсолютної впевненості у власній безкарності.
Вікторія зупинилася рівно у двох кроках праворуч від мене. Вона подивилася на майора таким холодним, нищивним поглядом, від якого будь-якій людині захотілося б миттєво відвести очі в землю.
— Мене звати Вікторія Александровна, майоре, — спокійно репрезентувала себе вона. — Я генеральний директор і власник компанії, яка забезпечує стратегічні вантажні перевезення державного значення. А ця лісопилка відсьогодні — мій офіційний новий логістичний хаб.
Вона повільно підняла супутниковий телефон вище.
— Крук пообіцяв вам нову трикімнатну квартиру в обласному центрі та посаду начальника управління за виконання цієї брудної операції, чи не так, Ігнатов? Боюся, що вам доведеться терміново відмовитися від цих планів. Тому що прямо зараз на цьому супутниковому каналі зв’язку перебуває заступник Міністра внутрішніх справ України. І він дуже сильно хоче особисто дізнатися у вас, майоре, чому елітний регіональний спецназ штурмує абсолютно легальне біле підприємство замість того, щоб затримувати бандитів Крука, які здійснили на нього озброєний напад.
Вона впевнено протягнула масивну трубку телефону вперед.
Обличчя майора Ігнатова на моїх очах почало стрімко, кардинально змінювати свій колір — від багрового gніву до мертво-блідої, синюшної кірки. У сучасному світі корупція працює ефективно рівно до того моменту, поки вона не натикається на залізобетонну стіну влади набагато вищого, державного порядку. Крук був беззаперечним царьком виключно у своїй маленькій таежній провінційній пісочниці, тоді як Вікторія грала за правилами вищої ліги. Батько залишив їй у спадок не просто сотні єврофур, він залишив їй прямі контакти людей, здатних прати з кар’єри цілі регіональні клани одним розчерком дорогого пера.
Майор нерішуче, слухняно опустив свій пістолет. Він зробив три невпевнені кроки вперед, тремтячою рукою взяв масивну слухавку і боязко притиснув її до свого вуха.
Ми не могли чути, що саме говорив йому суворий голос на тому кінці супутникового зв’язку. Але ми на власні очі бачили, як на наших очах повністю ламається і знищується дорослий, сильний чоловік. Його широкі плечі безпорадно опустилися вниз, постава вигнулася в угодницькому поклоні. Його погляд почав панічно, затравлено бігати по всій території лісопилки — по стогнучим бойовикам Шамана, по розчавленому трактору, по моїх змучених мужиках, які лежали на підлозі. До нього нарешті дійшов весь масштаб катастрофи: Крук його просто підставив. Кримінальний авторитет відправив його вирішувати проблему з «дрібним комерсантом», а замість цього кинув під каток прямого федерального розслідування внутрішньої безпеки Міністерства.
— Так точно, товаришу генерал-лейтенант… — прохрипів Ігнатов абсолютно побілілими губами. — Ніяк ні, сталася прикра інформаційна помилка… Ми прибули за екстреним сигналом про розбійний напад на легальне підприємство. Так точно. Злочинці вже повністю нейтралізовані силами внутрішньої охорони об’єкта. Приступаємо до офіційного затримання нападників. Слухаюсь!
Він повільно, з gлибоким благоговінням опустив слухавку і протягнув її назад Вікторії. Його пальці помітно дрібно тремтіли. За ці дві хвилини розмови майор візуально постарів років на п’ять. Він чудово розумів: його кар’єрі силовика прийшов повний і остаточний кінець. Єдиний його мізерний шанс не отримати максимальний тюремний строк за співучасть у рейдерстві — це зараз беззастережно, ідеально виконувати будь-які накази тих людей, яких він ще дві хвилини тому збирався безжально знищити.
Ігнатов різко розвернувся до своїх бійців. Його голос зірвався на шалений крик:
— Відставити штурм! Зброю негайно на запобіжники! Спецгрупа, слухай мою команду! Негайно упакувати та затримати всіх цивільних осіб без фірмової уніформи лісопилки! Поранених бандитів — під жорстким конвоєм відправити в районну лікарню! Працювати швидко!
Спечназ, звиклий беззаперечно підкорятися наказам керівництва, миттєво змінив тактичний напрямок. Важкі армійські берці знову затупотіли по бетону подвір’я, але тепер їхньою єдиною ціллю були залишки банди Крука. Бійці почали жорстко, без церемоній скручувати поранених та наляканих «тітушок». Самого Шамана, який тільки-но почав приходити до тями після мого удару по сонній артерії, спецназівці gрубо впечатали обличчям у брудну калюжу з тирсою і з металевим клацанням застебнули на його величезних зап’ястях сталеві наручники.
Я повільно, з великим трудом опустив свої занімілі руки вниз. Легені з жадібним шумом втягнули в себе чисте, холодне нічне повітря Полісся. Я повільно підійшов до залізної станини верстата, сперся на неї спиною і тихо, майже істерично розсміявся, розмазуючи чорну копоть та кров по своєму обличчю.
Ми вижили. Ми пройшли по самому тонкому краю над прірвою і все ж таки не сорвалися вниз.
Вікторія спокійним, звичним рухом сховала супутниковий телефон назад у внутрішню кишеню свого пальта. Вона повернула голову до мене, і куточки її тонких губ ледь помітно дрогнули в теплій усмішці:
— Я ж казала тобі, Олексію, ще вдень: моє підприємство завжди забезпечує своїм партнерам захист на найвищому силовому рівні.
Я обережно стер пальцем свіжу кров із розбитої скули і поважно кивнув їй у відповідь:
— Твоя взяла, партнере. Але давай на майбутнє більше без подібних нічних сюрпризів. Мої фронтові нерви все ж таки не казенні.
Наступні кілька годин перетворилися на справжній офіційний юридичний цирк. Територія лісопилки була щільно оточена, але тепер нас охороняли та захищали ті самі люди в формі, які приїхали нас ліквідовувати. Столичні слідчі, які оперативно прибули слідом за спецназом, до самого ранку ретельно протоколювали всі руйнування, вилучали вогнепальну зброю бандитів, детально фотографували розчавлений кран-балкою броньований трактор та обрушені на східному фланзі штабелі важких колод.
Нас із мужиками допитували дуже довго й нудно, але завдяки прямому контролю з міністерства всі наші жорсткі дії в цю ніч були офіційно оформлені як «законна та необхідна самооборона в умовах групового збройного нападу». Офіційний закон раптово став абсолютно сліпим до наших суворих методів захисту і водночас неймовірно зрячим до всіх минулих кримінальних справ угруповання Крука.
Сам Крук так і не дожив до офіційного судового засідання. Коли майор Ігнатов чітко усвідомив, що його стовідсотково зроблять головним корупційним цапом-відбувайлом у цій історії, він вирішив рятувати власну шкуру єдиним перевіреним способом — повністю здати свого кримінального господаря. Спецназ, отримавши пряму команду зі столиці, тієї ж ночі впевнено взяв штурмом заміський розкішний особняк авторитета.
Крук виявився звичайним боягузом. Людина, яка роками легко відправляла десятки найманців на смерть ради куска чужого бізнесу, навіть не спробувала відстрілюватися. Він панічно рванув через заздалегідь підготовлений підземний хід, кинувши власну родину та охорону напризволяще. Проте gусті поліські ліси та торф’яні болота не прощають подібної слабкості та паніки. Він остаточно заблукав у нічній глушині, намагаючись пішки вийти до далекої траси. Через два дні пошукова група лісників знайшла його замерзле тіло на самому дні gлибокого лісового яру.
Крук банально зламав собі ногу, скатившись по обледенілому крутому схилу в темряві, і замерз на смерть у повній самотності серед gлухого лісу. В його окоченівших руках була міцно затиснута величезна спортивна сумка, доверху набита пачками стодоларових купюр. Ті самі брудні гроші, заради яких він стільки років катував, грабував та вбивав людей, у фіналі не змогли зігріти його тіло бодай на один єдиний градус.
Прошло рівно шість місяців.
Важкий, холодний зимовий панцир природи остаточно поступився місцем теплому, квітучому та вологому поліському літу. Терпкий, густий запах свіжої соснової хвої тепер приємно змішувався з ароматом нагрітого літнім сонцем нового асфальту.
Я стояв на високій металевій естакаді, з гордістю споглядаючи всю величезну територію своєї оновленої лісопилки. Тепер її було просто не впізнати. На місці колишніх вибитих воріт з тонкого профнастилу височіли масивні, автоматичні відкатні конструкції з товстої легованої сталі. По всьому периметру підприємства тягнувся високий залізобетонний забор, увінчаний сучасними купольними камерами високої чіткості та датчиками руху. Колишня згоріла дерев’яна побутівка перетворилася на двоповерховий, сучасний диспетчерський пункт із кондиціонерами, а все підприємство впевнено гуділо, як ідеально налагоджений швейцарський годинниковий механізм.
В одній частині великого двору мої мужики — їх тепер стало втричі більше, адже ми дали роботу людям з усіх навколишніх сіл — професійно розпилювали відбірний кругляк, оперативно відправляючи рівні, пахнучі свіжою смолою євродошки на експорт. В іншій частині території офіційно розташувався той самий логістичний хаб, про який говорила Вікторія. Величезні європейські єврофури MAN та Volvo з логотипами її компанії впевнено заїжджали на територію, вставали на сучасні криті ремонтні ями, швидко заправлялися якісним пальним і водії могли спокійно відпочивати в капітальних кімнатах відпочинку під цілодобовим захистом нашої офіційної ліцензованої служби безпеки.
Мої мужики більше ніколи не опускали очі в землю від страху. Вони отримували офіційну, європейську заробітну плату і чітко знали, що працюють на найбезпечнішому промисловому підприємстві в радіусі тисячі кілометрів. Бригадир Михалич офіційно став начальником головної виробничої зміни, назавжди змінив свій старий прожжений ватник на чисту, красиву спецовку з шевроном компанії й навіть почав щодня гладко голитися. Вперше за останні три роки, як весело жартували хлопці в курилці.
Я повільно спустився з металевих сходів естакади і впевненим кроком пішов назустріч великому чорному позашляховику Mercedes-Benz G-Class, який щойно плавно в’їхав через сталеві ворота на подвір’я. Важкі двері машини відчинилися, і на новенький асфальт легко ступила Вікторія. Її походка за ці місяці стала значно впевненішою, вона, як і раніше, використовувала свою масивну металеву трость, але тепер ця трость сприймалася всіма навколо не як символ фізичної слабкості, а як невід’ємна частина її унікального, залізного стилю. На ній був строгий діловий костюм, а темне волосся красиво трепав теплий літній вітер Полісся.
— Приймай офіційну роботу, партнере, — з упевненою посмішкою сказала вона, обводячи поглядом кипляче життя оновленого підприємства. — Перші п’ятдесят наших єврофур пройшли по новому житомирському маршруту на кордон без жодної затримки чи проблеми. Жодного пробитого колеса, жодної спроби кримінального наїзду з боку залишків колишніх банд. Місцеві кримінальники тепер обходять наші машини десятою дорогою.
Я щиро посміхнувся, протягуючи ей стаканчик із гарячою кавою, який заздаредь приготував до її приїзду.
— Якщо вони раптом знову надумають сунутися на нашу землю, на них абсолютно випадково знову впаде три тонни стальних будівельних балок, — спокійно відповів я, роблячи ковток зі свого кухля.
Вікторія тихо, надзвичайно жіночно рассмеялась. В цьому чистому смеху не було більше тієї первісної утоми чи болю. Так щиро сміється людина, яка особисто пройшла через справжнє життєве пекло, вистояла під ударами долі й вийшла звідти на власних ногах, перемігши абсолютно всі обставини.
Ми стояли двоє поруч на чистій естакаді, мовчки споглядаючи, як важкий, завантажений доверху лісовоз повільно виїжджав за межі сталевих воріт, увозячи готовий вантаж у бік далекого рівного горизонту. Ми були абсолютно різними людьми за своїм походженням та життєвим шляхом: похмурий фронтовий ветеран війни, який звик вирішувати будь-які критичні проблеми виключно силою власних кулаків, і витончена столична бізнес-леді, здатна знищити чужу кримінальну імперію всього одним коротким телефонним дзвінком у високі кабінети.
Українське Полісся не прощає слабкості. Наш світ взагалі безжально пожирає тих, хто панічно боїться, і швидко ламає тих, хто занадто самовпевнений у своїй безкарності. Проте коли груба, справедлива чоловіча сила фронтовика встає пліч-о-пліч із холодним, залізобетонним математичним розрахунком сильного інтелекту, ти назавжди перестаєш бути просто безпорадною жертвою, яка намагається вижити. Ти сам стаєш законом. І цю рідну українську землю ми тепер не віддамо жодному негіднику у світі.