Олексій максимально нахилився до його вуха:
— Твій час офіційно вичерпано, Шамане! — прошептав він крізь зуби, посилюючи тиск до хрусту. — Твої люди тікають. Твій трактор — це купа металобрухту. Ти прийшов у мій дім і ти повністю програв.
Він завдав фінального, точного і нищівного удару ребром долоні по сонній артерії бандита. Очі gіганта миттєво закотилися, його величезне тіло обмякло на підлозі ангара, повністю втративши зв’язок з реальністю.
Олексій повільно, важко підвівся на ноги, витираючи рукавом штормівки гарячу кров зі своєї розбитої скули. Його груди ходили ходуном. Він уважно озирнувся навколо.
Цей страшний бій був остаточно закінчений.
Ті бойовики Крука, які ще залишалися на ногах і намагалися чинити опір, побачили, що їхній непереможний, жорстокий командир лежить нерухомою ганчіркою в тирсі. Це повністю знищило залишки їхнього бандитського духу. Вони панічно кидали біти, арматуру та рушниці, розверталися і щосили бігли до пролому в залізних воротах, намагаючись якнайшвидше розчинитися в рятівній нічній темряві житомирського лісу.
Наші мужики та спецінструктори Вікторії не стали їх преслідувати — в цьому вже не було жодного сенсу. Ми повністю відстояли свою лісопилку.
У величезному ангара повільно, важкими пластівцями осідав gустий пил. Жахливий визг циркулярної пили почав поступово стихати — хтось із робітників нарешті дібрався до головного щита і вимкнув живлення двигунів. На лісопилку обрушилася звенящая, майже містична тишина, яка порушувалася лише рідкісними стогнами поранених бандитів та тиким, шиплячим звуком остигающего пару від розчавленого кран-балкою трактора.
Олексій повільно підійшов до дверей кабінету штабу. Вікторія вже стояла на порозі, впевнено спираючись на свою трость. Її пальто було повністю покрите сірим пилом, красиве волосся трохи розкуйовдилося, але в її очах світилося gлибоке, залізне задоволення людини, яка чітко реалізувала свій план. Вона дивилася на ветерана не як на найманого бійця — вона дивилася на нього як на абсолютно рівного, надійного партнера.
— Ти повністю стримав своє слово, Олексію, — тихо, але чітко вимовила вона, кинувши швидкий погляд на лежачого неподалік нерухомого Шамана. — Тепер ця територія офіційно належить нам.
Ветеран важко кивнув, сплюнувши на підлогу гірку кров:
— Завтра зранку почнемо вивозити це сміття. І нам точно знадобляться нові ворота.
Ми стояли двоє посеред напівзруйнованого, але повністю відвойованого підприємства. Бойовий адреналін ще продовжував гарячою хвилею гуляти по венах, але колосальна фізична втома вже починала накривати тіло важкими вовками. Здавалося, що все найстрашніше в цю ніч уже залишилося позаду. Крук отримав настільки потужний, нищівний удар по своєму авторитету та живій силі, від якого його угруповання мало б оправлятися дуже багатьох місяців.
Проте саме в цю секунду нічну тишу лісу раптово розірвав новий звук, від якого вся кров у жилах Олексія миттєво заледеніла.
Рація на поясі одного з повернених охоронців Шамана, що лежав поруч, раптом gучно зашипіла, пробиваючись крізь сильні статичні перешкоди. А потім із маленького динаміка чітко пролунав голос. Спокійний, оксамитовий, дивовижно інтелігентний. Голос, який Олексій ніколи не чув, але впізнав миттєво. Голос самого Крука.
— Вражає… Дуже вражає, Олексію. І ви, Вікторіє Александровно, теж показали себе з надзвичайно несподіваного, яскравого боку. Зізнаюся чесно, я сильно недооцінив вашу спільну волю до життя та боротьби.
Олексій швидко підійшов до лежачого бойовика, gрубо сорвав рацію з його розвантажувального жилета і підніс прямо до свого обличчя. Вікторія миттєво підійшла ближче, напружено вслухаючись у кожне слово.
— Твої пси зараз кусають багнюку зі зламаними лапами, Круку! — жорстко й голосно відповів ветеран у мікрофон. — Твій штурм повністю провалився. Навіть не думай більше сунути свого носа на цю землю!
Крук у відповідь тихо, щиро і надзвичайно зневажливо рассмеялся. Цей спокійний сміх не сулив абсолютно нічого хорошого.
— Шаман і ці тупі уличні ідіоти з бітами? — лагідно перепитав кримінальний авторитет. — Олексію, ти справді наївно вважав, що я відправлю весь свій основний капітал на штурм твоєї закинутої купи дошок? Вони були всього лише відволікаючим маневром, друже мій. Простий, але ефективною перевіркою ваших реальних бойових можливостей. І ви її пройшли. Пройшли блискуче. Повністю витратили всі свої сили, розкрили мені абсолютно всі свої приховані карти та виснажилися до самої межі. Ви наївно вважаєте, що змогли перемогти сучасний кримінал?
Повисла коротка, страшна пауза. Голос Крука раптом став абсолютно ледяним, позбавленим будь-яких людських емоцій:
— Але ви зовсім забули одну головну річ. У цій країні справжній кримінал — це давно вже не хлопці в шкірянках із бітами. Справжній кримінал — це ті люди, які носять дорогі погони і самі пишуть закони під наші завдання. Я більше не збираюся воювати з вами в лісовій gрязюці. Я просто зітру вас із лиця землі. Абсолютно легально. І за державний кошт.
Рація gолосно клацнула і повністю замовкла.
Страшна тиша знову обрушилася на лісопилку, наче величезна бетонна плита. Олексій повільно повернув голову і подивився на Вікторію. В її розумних очах вперше за всю цю страшну ніч чітко мелькнула тень справжнього, gлибокого занепокоєння. Це не був переляк — вона не була з тих, хто боїться фізичної загрози. Але вона, як великий бізнесмен, миттєво зрозуміла те ж саме, що й ветеран: правила гри щойно кардинально змінилися. Нас збиралися знищити іншою, значно страшнішою машиною.
І в ту ж секунду ми почули це.
Спочатку з боку далекої траси донісся ледве помітний, монотонний і наростаючий виття. З кожною секундою він ставав усе gучнішим, прорізаючи нічне повітря і чітко відбиваючись від стовбурів високих сосен. Це не був гул бандитських моторів.
Скрізь gусті дерева лісового масиву прямо до нашої лісопилки пробилися яскраві, шалені всполохи синьо-червоних проблескових маячків. Їх було надзвичайно багато. Ціла величезна колона: важкоброньовані поліцейські спецвантажівки, КрАЗи, автозаки, патрульні автомобілі.
Уся ця величезна армада на шаленій швидкості мчала прямо до нашого розбитого в’їзду. Вой сирен зливався в єдиний, суцільний, оглушливий рев державної репресивної машини. Крук повністю купив обласне керівництво силовиків. Судячи з неймовірної швидкості, з якою вони примчали в лісову глухомань, він офіційно викликав спецпідрозділи ще на самому початку штурму — задовго до того, як взагалі міг дізнатися про реальний хід бою. Страховка на випадок будь-кого провалу.
Він офіційно оформив наш нічний бій по своїм каналах як озброєний терористичний заколот або напад бандитів на приватне підприємство — йому було абсолютно все одно, яку саме брехливу бумажку підсунути на підпис корумпованим чиновникам.
І тепер сюди їхали не тітушки, яких можна було налякати прожекторами, колодами чи верстатами. Сюди на повній швидкості мчала офіційна, озброєна державна влада. З чітким, суворим наказом: стріляти на повне ураження.
Олексій дивився на наближення цих шалених вогнів і чітко розумів: наша справжня, найстрашніша війна за життя тільки-но починається. І в цій новій війні офіційний закон був абсолютно не на нашому боці.
Через ініційовані, понівечені залишки наших воріт на внутрішню територію лісопилки один за одним з ревом влетіли важкі броньовані поліцейські КрАЗи. З кузовів на ходу, сиплючи іскрами з-під берців, почали масовано вистрибувати люди в антрацитово-чорному спецобмундируванні, важких сферичних шоломах із забралами та бронежилетах п’ятого класу захисту. В руках кожного з них натовп виставив короткі автомати серії «Вулкан» та помпові рушниці. Їхні обличчя були наглухо приховані чорними балаклавами. На їхньому боці зараз була колосальна, сліпа сила державної машини.
Крук розіграв свою партію дійсно філігранно. Зрозумівши, що його кишенькова армія «тітушок» повністю зламала зуби об нашу оборону, він моментально пустив у хід свій головний, корупційний важіль. Для цих бійців спецпідрозділу, які щойно оточили подвір’я, ми не були мирними громадянами, які захищали свій дім і свій бізнес від бандитів. У їхніх офіційних рапортах та термінових орієнтуваннях наше підприємство значлося як «радикальне озброєне угруповання, що здійснило терористичне захоплення промислового об’єкта із застосуванням важкої техніки».
Я різко обернувся до своїх мужиків. У їхніх очах, де ще секунду тому палахкотів праведний вогонь гордості за перемогу над рекетирами, тепер оселився мертвий, заціпенілий жах. Одне діло — відважно бити ломом чи сокирою бандита, який прийшов забирати твоє майно, і зовсім інше — підняти руку на людину в офіційній державній формі з шевронами. Це автоматично означало стати державним злочинцем і згноїти своє життя в тюрмі.
— Кидайте зброю! — крикнув я так сильно, що миттєво зірвав голос на хрип. — Мужики, всі ломи й рушниці на землю! Руки за голову! Лягайте, жодних різких рухів!
Михалич, який досі стояв біля конвеєра з важким ломом у руках, важко дихаючи від утоми, подивився на мене абсолютно диким, нерозуміючим поглядом. Але мій різкий, безапеляційний армейський тон командира зробив свою справу. Важкий залізняк із gучним дзвоном упав на бетон. За ним на підлогу полетіли сокири, ланцюги та Remington-и охорони Вікторії. На фронті я чітко засвоїв одне залізне правило: якщо ти відкриєш вогонь по офіційним спецпідрозділам у формі, ти автоматично підпишеш смертний вирок абсолютно кожному, хто стоїть поруч із тобою. Тебе просто ліквідують під час штурму, і закон буде на їхньому боці.
Я швидко подивився на Вікторію. Вона продовжувала стояти біля входу в кабінет штабу. Її обличчя залишалося пугающе, майже надприродно спокійним. Поки мої налякані робітники один за одним падали на коліна в брудну тирсу, вона спокійним рухом руки розстебнула верхній ґудзик свого і забрудненого попелом вовняного пальто і дістала з внутрішньої кишені масивний, важкий спутниковий телефон Iridium. У наш час така технологічна штука коштувала дорожче за хорошу квартиру в столиці й була доступна лише одиницям на найвищому рівні. Вона холоднокровно висунула довгу антену, швидко набрала короткий номер і нарешті підняла на мене свої крижані очі.
— Утримай їх на в’їзді, Олексію, — її голос прозвучав дивовижно рівно, без жодної панічної нотки. — Дай мне рівно п’ять хвилин зв’язку. Тільки п’ять хвилин.
Я коротко кивнув, хоча в ту секунду абсолютно не уявляв, як саме один цивільний чоловік без зброї може зупинити штурмовий загін спецназу, який отримав чіткий наказ на повну зачистку території.
Глибокий вдих. Повна внутрішня концентрація. Я випрямив спину, підняв порожні руки відкритими долонями вперед і повільно вийшов із gлибокої тіні ангара прямо на залиту сліпучим світлом прожекторів площадку подвір’я.
Миттєво десятки яскравих червоних точок лазерних цілевказівників затанцювали по моїй промасленій штормівці, грудях, обличчю та животу. Нічне повітря наповнилося сухим, залізобетонним лязгом одночасного пересмикування затворів автоматичної зброї.
— Обличчям у землю! Руки за спину, тварюко! — рознісся над лісопилкою посилений потужним мегафоном рев з-за стіни важких штурмових щитів.
Я не підкорився. Я зупинився рівно в десяти кроках від оцеплення спецназу, продовжуючи чітко тримати відкриті долоні на виду у бійців. Моя постава була абсолютно прямою — я дивився крізь темні візори їхніх шоломів, намагаючись безпомилково вирахувати того, хто реально віддає накази в цьому секторі.
— Ми повністю безоружні! — крикнув я, намагаючись перекрити низький gул важких дизельних двигунів КрАЗів. — Тут немає терористів! Тут знаходяться законні робітники офіційного українського підприємства, які щойно самотужки відбили збройний напад кримінальних рекетирів! Вся наша зброя самооборони вже лежить на землі! Нам потрібна медична допомога для поранених робітників!
Строй залізних щитів спецназу повільно розступився, і вперед упевненим кроком вийшов чоловік у формі майора. Його обличчя було жорстким, обветренним, із gлибокими, цинічними складками біля губ. У його погляді не було навіть найменшого бажання розбиратися в ситуації. Я миттєво зрозумів, хто стоїть переді мною. Це був чоловік Крука. Повністю куплений з потрохами офіцер, чиє єдине завдання сьогодні — зачистити територію лісопилки, ліквідувати непокірного ветерана і передати об’єкт кримінальному авторитету на блюдечки «без зайвого шуму та пилу».
— Я сказав — обличчям у gрязюку, бандите! — проричав майор, ефектним рухом дістаючи з кобури свій табельний пістолет Форт-14. — Ви всі затримані за підозрою в озброєному заколоті, незаконному зберіганні зброї та вбивстві. Будь-яка спроба непокори — відкриваємо вогонь на повне ураження!
Він підняв чорний ствол пістолета, цілячись мені прямо в лоб між очей. Я чітко бачив, як сильно натягнувся його вказівний палець на спуцовому гачку. Цей чоловік гарячково шукав бодай найменший привід. Одне моє неправильне, дерзке рух, один випад у бік — і він з легкою душею спустить курок, списавши мою смерть на «ліквідацію небезпечного злочинця під час чинення збройного опору співробітникам поліції при виконанні».
— Майор, подивись уважно навколо себе, — мій голос прозвучав напрочуд тихо, але в цій gнітючій тиші подвір’я в ньому відчувалася чиста, загартована фронтом сталь. — Подивись на цей розчавлений кран-балкою трактор. Подивись на поранених бойовиків, які зараз валяються біля твоїх ніг у тирсі. Ти правда наївно вважаєш, що звичайні сільські лісоруби влаштували все це пекло заради розваги? Ти приїхав сюди просто прибирати брудне сміття за Круком. Але ти навіть приблизно не уявляєш, у яку саме масштабну гру тебе щойно втягнули твої кримінальні господарі.
Майор презирливо сплюнув прямо на мої черевики.
— Мені начхати на твої дешеві ветеранські казки! Крук мене заздаредь попередив, що ти будеш професійно заговаривати зуби. Штурмова група, приготуватися до затримання! Працювати максимально жорстко!
Спецнасівці міцніше стиснули руків’я своїх важких щитів, готуючись обрушити на моїх людей всю вагу залізних дубинок та армійських черевиків. Мої мужики ще сильніше вжалися в бетон, закриваючи голови руками. Я стиснув зуби, готуючись до найгіршого.