Частина 5
О двадцять другій сімнадцять Надія ще сиділа в диспетчерській «Левади». На дошці навпроти столу було написано: «Східне крило — закрито. Вільних місць — 0», а під написом лежала роздруківка аварійного маршруту, погодженого з правлінням лише чотири години тому.
Дизельний двигун загуркотів за службовою брамою раніше, ніж задзвонив телефон. Черговий районної служби сказав, що везе трьох собак із покинутого складу: поліція виявила їх під час огляду й передала службі як безпритульних. Ранкова таблиця показувала у «Леваді» сімнадцять вільних місць. Окреме диспетчерське повідомлення Надії про нульову місткість надійшло о п’ятнадцятій сорок, проте нічна зміна користувалася роздруківкою, яку ніхто не оновив.
Надія назвала час свого повідомлення, попросила зберегти запис розмови й домоглася, щоб навпроти «Левади» одразу поставили нуль. Вранці належало змінити сам порядок оновлення, але трьом собакам це не давало місця зараз.
— Не вивантажуйте, — сказала вона. — Марія огляне їх у машині, а я підтверджу інше місце.
Фургон став під навісом біля зовнішнього оглядового майданчика. У трьох окремих транспортних клітках були руда сука з роздертою подушечкою лапи, сивий довговухий пес і невеликий чорний собака, що кашлянув двічі, коли відчинили задні двері. В акті приймання було передбачено тимчасове утримання, але ветеринарних паспортів і даних про щеплення не було, тому Марія одразу сказала, що їм потрібні три ізольовані бокси.
Галина прийшла без пальта, накинувши поверх светра робочий халат. Вона глянула у фургон, тоді на темні вікна східного крила, де зовнішня інженерка заборонила подавати струм до завершення ремонту.
— Там сімнадцять вольєрів, — сказала вона. — До ранкової зміни поставимо переносні лампи, обігрів дамо подовжувачами з пральні.
— Заборона стосується всього крила, не тільки світильників. Там немає ні витяжки, ні пожежної сигналізації, ні опалення.
Аліна сказала, що не відкриватиме крило й не під’єднуватиме подовжувачі, навіть якщо наказ повторять при свідках. Надія попросила її залишитися біля фургона з Марією та записати всі огляди; сперечатися про підпорядкування перед водієм вона не стала. Галина почула обидві вказівки.
Вона відвела Надію на два кроки від фургона. Голос стишила, але Аліна з журналом залишилася поруч.
— Уночі ти не знайдеш три карантинні місця. Собаки вже тут, надворі мороз, а ти повезеш їх через пів району, бо так написано в протоколі.
Надія стиснула щелепи. У кабінеті за спиною лежала копія її власного повідомлення: «можливе використання освітлення та вентиляції під посиленим контролем». Вона знала, до чого призвів цей дозвіл, і не могла тепер удавати, що підпис належав іншій людині.
— Крило не відкрию.
— Я заснувала цей центр і відповідаю за тварин, які стоять біля воріт.
— А я відповідаю за зміну, яку ви пропонуєте послати в закрите приміщення. Аліна має право відмовитися. Якщо ви дасте інший наказ, я передам його правлінню.
Обличчя Галини змінилося не від гніву, а так, ніби Надія заговорила з нею чужою мовою. Вона повільно зняла халат і поклала його на лаву.
— Тоді вирішуй сама, — сказала вона. — Ти цього хотіла.
Надія не відповіла. Галина завжди була людиною, яка телефонувала ще раз, згадувала забутий сарай, домовлялася з тим, хто вже відмовив тричі. Тепер вона стояла осторонь, і Надія вперше не могла вважати материн напір запасним планом.
У Смотрицькому пункті лишилося два безпечні карантинні бокси; третій ще не продезінфікували. Для чорного пса з кашлем знайшовся окремий інфекційний бокс у Дунаївцях. Марія підтвердила, що всі троє витримають дорогу, а районна служба виправила пункти призначення в супровідних записах.
Крізь вікно диспетчерської Надія бачила, як Галина дійшла до зачиненого входу східного крила. Мати постояла перед темним коридором, не торкаючись ручки, потім повернулася до фургона й запитала Марію, чи не холоне руда сука. Відповідь вислухала до кінця, але до Надії більше не підійшла.
Поки Надія узгоджувала маршрут, Марія обробила лапу рудої суки й перевірила температуру всіх трьох. До одинадцятої два бокси у Смотричі й один у Дунаївцях були підтверджені; нічний тариф, пальне та сім днів утримання коштували понад вісім тисяч гривень, не рахуючи корму.
— Це майже весь аварійний залишок на місяць, — сказала Галина.
— Завтра подам окремий запит правлінню. Сьогодні рахунок треба підтвердити до виїзду.
— Ти могла залишити ці гроші на ремонт.
— Могла, якби ми закрили крило після Сергієвого висновку. Але зараз воно закрите.
Галина подивилася на Аліну, потім на водія, який чекав біля фургона. Вона нічого більше не сказала й пішла до головного корпусу, не озирнувшись на Надію.
Витрати понад п’ять тисяч потребували згоди чергової членкині правління. Надія назвала суму, відстань і причину, не ховаючи її за «непередбачуваною поломкою»: у ранковому листі вона вже визнала, що занизила ризик. Згода надійшла за кілька хвилин.
У фургон поклали три запечатані мішки корму — два для Смотрича, один для Дунаївців — і папку з двома актами передавання. Надія сіла біля водія; Марія лишила письмові вказівки щодо лапи й кашлю.
Східне крило лишилося темним.
У дорозі водій пояснив, що перед виїздом не додзвонився за номером зі старої таблиці й вирушив за останньою підтвердженою адресою. Надія записала номер і час.
У Смотричі руду суку й довговухого пса прийняли в окремі карантинні бокси. Руда сука перейшла слизький пандус лише після того, як працівниця з’єднала клітку з боксом щитом, посипала доріжку тирсою й відійшла; разом із собаками лишили два мішки корму.
У Дунаївцях лікарка прослухала чорного пса в клітці й провела його прямо до інфекційного боксу. Надія передала третій мішок, а фургон відправили на санітарну обробку.
До «Левади» вони повернулися о третій двадцять. У диспетчерській горіла одна настільна лампа від справної західної лінії, а від Галини лишилося коротке повідомлення: «Ранкову зміну проведу сама». Надія внесла витрати й час повернення до журналу, після чого надіслала правлінню повідомлення про помилку диспетчерського реєстру.
Кабельний короб відкрили об одинадцятій наступного ранку в присутності незалежної інженерки, представниці правління, Аліни й обох Левчук. За металевою накладкою, де напередодні ще не було видно глибини пошкодження, зовнішня оболонка кабелю обвуглилася майже на пів метра, а ізоляція двох жил розсипалася від дотику вимірювального щупа. Інженерка зупинила огляд і розширила зону демонтажу.
Вона пояснила, що поганий контакт нагрівався локально, поки загальний струм лишався нижчим за поріг автомата. Після зволоження виник дефект ізоляції, і тоді захист спрацював. Для ремонту треба було міняти всю ділянку до розподільчого щита, замінити й випробувати захисний автомат, винести кабелі з робочої зони та переглянути план евакуації; простим з’єднанням кінців крило не відкрили б. Представниця правління внесла до технічного завдання також ремонт водостоку, герметизацію вводу й контроль вологості каналу перед монтажем нового кабелю.
Галина вдихнула й сказала, що тепер ніхто не дорікне їм зайвим закриттям. Надія дивилася на чорний слід усередині каналу й думала про власний запис, у якому цього ризику начебто не існувало. Вона не просила вилучити з матеріалів ані перший текст, ані наступне виправлення.
Галина вийшла до початку технічної наради. Надія не пішла за нею; вона дописала до протоколу нічний маршрут, суму рахунку і сімнадцять місць, які ще вчора значилися в чужій таблиці як вільні…
Щоб прочитати продовження історії — НАТИСНІТЬ кнопку «ДАЛІ» 👇👇👇