Марія Степанівна приїхала до київської лікарні наступного дня, тримаючи в руках полотняну торбу з домашніми пиріжками. Її серце стискалося від думки, що Софійка, її сонячна дівчинка, могла піти з життя. У палаті вона застала внучку блідою, із запалими очима. Софійка лежала, дивлячись у стелю, і ледь повернула голову, коли бабуся увійшла.
— Софійко, дитинко, що ж ти наробила? — Марія Степанівна сіла біля ліжка, погладжуючи її холодну руку. — Розкажи мені все, я витримаю.
Софійка мовчала, але сльози покотилися по щоках. Довгими розмовами бабуся таки дізналася правду: той вечір у закладі, Назар, втрата свідомості. Марія Степанівна стискала кулаки, слухаючи, як онука тремтячим голосом розповідала про свій сором і страх. Вона переконала Софійку пройти огляд у лікаря, щоб зафіксувати докази для заяви в поліцію. Але часу на це не вистачило.
Наступного ранку до палати зайшов чоловік у дорогому костюмі — Роман Петрович, батько Назара. Його обличчя було суворим, але очі хитро блищали.
— Буває, молоді гуляють, втрачають голову, — почав він, сідаючи без запрошення. — Але ти, дівчино, не сподівайся щось довести. Я заступник прокурора, усі там мої. Тож не гай часу. А щоб образи не тримала, тримай. — Він поклав на тумбочку товстий конверт із гривнями.
Софійка відсунула конверт, не дивлячись на нього.
— Не треба мені ваших грошей, — тихо, але твердо сказала вона.
— Твоя справа, — Роман Петрович стенув плечима. — Але в суді все одно нічого не вийде.
Так і сталося. Суддя, старий приятель Романа Петровича, швидко виніс рішення: жодного злочину, усе за згодою. Адвокат, якого надала держава, навіть не намагався захищати Софійку. Він, зиркаючи на годинник, бурмотів про брак доказів і радив не псувати собі життя. Софійка стискала кулаки від безсилля, коли суддя погрозив, що Назар може подати позов за наклеп. Довелося відступити.
Після суду Софійка не могла повернутися до університету. Психіатр діагностував депресію й порадив узяти академвідпустку. Наступний місяць вона мала провести в лікарні на Оболоні, де лікарі обіцяли допомогти. Марія Степанівна дізналася про це від Маші, яка регулярно телефонувала. Бабуся не могла змиритися, що кривдник її внучки гуляє на свободі. Справедливості в судах не було, але вона вирішила діяти сама.
Приїхавши до Києва, Марія Степанівна знову зустрілася з Машею. Дівчина розповіла, що Назар часто тусується в клубі на Контрактовій площі. Бабуся обдумала план. Вона влаштувалася прибиральницею в той клуб, хоча менеджер спочатку відмовляв, мовляв, стара вже для такої роботи. Але Марія Степанівна благала, і її взяли. У формі прибиральниці вона стала невидимкою: гості клубу не помічали, як вона миє підлогу чи виносить сміття.
Одного вечора вона побачила Назара. Він сидів за столиком, оточений друзями, і голосно сміявся. Марія Степанівна впізнала його одразу — Маша показувала фото. Її руки тремтіли, але вона стрималася. Її серце калатало, але вона змусила себе дихати рівно. Помста вимагала холодної голови.
Софійка в лікарні була під суворим наглядом. Лікарі не пускали відвідувачів, лише дозволяли телефонні розмови.
— Маріє Степанівно, у Софійки сильний стрес, — пояснювала лікарка. — Їй потрібен спокій, без зайвих розпитувань. Інакше вона ще більше закриється.
Бабуся вирішила не розповідати внучці про свої плани, щоб не травмувати її. Вона знала, що робитиме, і була готова до наслідків.
На одній із вечірок Назар напився до нестями. Марія Степанівна, дочекавшись, коли бармен відвернеться, непомітно підлила в його коктейль засіб для чищення, який знайшла в підсобці. Вона швидко відійшла, і ніхто нічого не помітив. Назар хильнув напій, не відчувши одразу різкого присмаку. Але за мить його скрутило від болю. Він схопився за живіт, його знудило просто на підлогу. Гості сахалися, а бармен викликав швидку.
Назар вижив, але потрапив до реанімації. Поліція знайшла склянку, а експертиза виявила сліди засобу. Власник клубу, не бажаючи проблем, одразу вказав на нову прибиральницю. Марію Степанівну викликали на допит.
— Так, це я, — спокійно сказала вона слідчому. — Той гад скалічив мою внучку, а суд його відмазав. Що мені лишалося? Тюрми не боюся, головне — за Софійку поквиталася.
Слідчий, молодий хлопець на ім’я Тарас, слухав її з співчуттям. Він щойно почав працювати, але вже бачив, як система захищає таких, як Назар. Тарас вирішив розібратися в справі Софійки сам.