Олена мріяла про свій тихий куточок, де можна сховатися від гамірного Києва й набратися сил. Їй хотілося місця, де столичний гамір не долітав би до вух, де б вітер гойдав дерева, а не машини гуділи під вікнами. І ось, після років наполегливої роботи в офісі й відкладання кожної зайвої гривні, її мрія стала реальністю. Вона купила маленький, але затишний будиночок на березі мальовничого озера поблизу Броварів — усього година їзди від мегаполісу. Олена уявляла, як проводитиме вихідні, сидячи на ганку з чашкою трав’яного чаю, слухаючи спів птахів і вдихаючи аромат сосен.
Їй кортіло запросити сюди друзів, влаштувати гучну вечірку з шашликами або просто посидіти з рідними біля каміна. Цей будинок став її особистою фортецею, де вона могла зняти маску сильної жінки й просто бути собою. Олена вже бачила, як разом із Андрієм, своїм коханим, облаштовуватиме цей дім: вішатиме картини на стіни, садитиме квіти біля входу, а вечорами питиме вино, милуючись заходом сонця. Їй здавалося, що це місце стане їхнім сімейним гніздом, де вони зцілять усі старі рани й почнуть усе з чистого аркуша.
Щодня в новому будинку приносив Олені радість. Вона гуляла стежками в лісі, купалася в озері, коли сонце припікало, читала книжки на дерев’яній терасі, закутавшись у плед. Вечорами готувала для Андрія смачні вечері — борщ із пампушками чи запечену картоплю з грибами. Їй подобалося, як пахне димом від грубки, як тихо потріскують дрова.
Олена відчувала себе щасливою, ніби всі її мрії нарешті збулися. Андрій підтримував її захват: разом вони обирали меблі в місцевих магазинах, сперечалися, який колір штор краще пасуватиме до кухні, планували, де поставити мангал. Він обіцяв облаштувати садок із яблунями, щоб улітку збирати плоди й варити компот.
Олена раділа, бачачи, як чоловік поринає в ці плани. Їй здавалося, що цей будинок стане їхньою твердинею, де вони разом будуватимуть міцну сім’ю. Одного вечора, коли сонце вже хилилося до обрію, розфарбовуючи озеро в багряні й золоті кольори, Андрій стояв біля вікна, задумливо дивлячись на воду. Олена на кухні наспівувала стару українську пісню, нарізаючи овочі для салату. У будинку панувала тепла атмосфера, ніби всі тривоги лишилися десь у минулому житті.
Вона уявляла, як вони вдвох сидітимуть за столом, сміятимуться й ділитимуться планами. Та коли Андрій обернувся, Олена помітила щось дивне в його очах — напругу, змішану з якоюсь провиною. Її серце стиснулося від поганого передчуття. «Олено, нам треба поговорити», — сказав він тихо, але його голос звучав так серйозно, що вона відчула холод у грудях. Вона вимкнула газ під каструлею й сіла навпроти нього, відчуваючи, як тривога повзе по спині. «Що сталося, Андрію? Ти мене лякаєш», — прошепотіла вона, вдивляючись у його обличчя, шукаючи хоч якусь підказку.