— Значить, я буду обережним. Ти і “Сова” контролюєте вулицю. Якщо почнеться стрілянина — працюйте на ураження. Але тільки по моїй команді.
Андрій зник у темряві. Люк теплотраси дійсно був замаскований сміттям і сухим гіллям. Він безшумно спустився вниз. Повітря тут було важким, пахло іржею і гнилою ізоляцією. Труби, обмотані скловатою, залишали вузький прохід, яким доводилося пересуватися навприсядки.
Він просувався повільно, перевіряючи кожен метр перед собою спеціальним сканером на наявність розтяжок. І не дарма. Через п’ятдесят метрів він помітив тонку, як волосина, ліску, натягнуту впоперек проходу. Саморобна сигналізація. Він акуратно переступив її.
Через десять хвилин він дістався до іржавої драбини, що вела нагору, у підвал цеху. Андрій прикріпив до замка люка мініатюрний заряд спрямованої дії — “тихий злом”. Глухий хлопок, ледь чутний навіть поруч, і замок розсипався.
Він обережно підняв кришку люка. Темрява. Тиша.
Андрій підтягнувся і опинився в підвалі. Тут було тихо, але згори, через вентиляційні отвори, долинали голоси.
— …батько прийде. Він не має вибору, — це був голос Волкова. Російський акцент різав слух.
— Мій тато тебе знайде. І тобі буде дуже боляче, — дитячий голос. Тремтячий, але зухвалий. Максим!
Андрій відчув, як серце пропустило удар. Живий. І не зламаний.
Він безшумно рушив до технічних сходів, що вели на перший поверх цеху.
— “Сова”, я всередині, — прошепотів він у мікрофон, ледь ворушачи губами. — Піднімаюся на рівень землі.
— Прийняв. Вартовий на даху щойно спустився вниз. У тебе може бути компанія на сходах.
Андрій завмер. Кроки. Хтось спускався до підвалу. Важкі черевики гупали по металевих східцях.
Андрій притиснувся до стіни в найтемнішому кутку під сходами, злившись із тінню. Він затримав подих.
Промінь ліхтаря ковзнув по стінах, по трубах, але не зачепив його. Охоронець пройшов повз, бурмочучи щось під ніс про “холод собачий”.
Як тільки спина ворога опинилася в зоні досяжності, Андрій зробив крок із темряви. Одне чітке, відпрацьоване роками руху: захват шиї, перекриття сонної артерії. Охоронець обм’як без жодного звуку. Андрій обережно поклав тіло на підлогу і забрав рацію.
Тепер шлях нагору був вільний.
Він піднявся на перший поверх і визирнув з-за купи старих ящиків. Величезний простір цеху освітлювався лише кількома переносними прожекторами в центрі. Там, прив’язаний до стільця, сидів Максим. Біля нього стояв Волков, граючись великим мисливським ножем. По периметру стояли ще четверо озброєних бойовиків.
— Твій батько запізнюється, хлопчику, — голосно сказав Волков, дивлячись на годинник. — Це неввічливо. Може, відрізати тобі палець і надіслати йому фото? Щоб він поквапився?
Він підніс ніж до руки Максима.
Андрій повільно підняв пістолет з глушником, цілячись у голову найближчого бойовика. Час переговорів закінчився.