Минула зима, а Олена так і не наважилася купити житло. Батькові знову стало гірше, потрібні були дорогі ліки, і Олена витратила частину заощаджень на його лікування. Вона вирішила поки що залишитися на Русанівці. Їй було спокійно поруч із батьками, а ввечері, повертаючись з роботи, вона знала, що вдома її чекають, і це рятувало від самотності.
Але навесні, коли все навколо зацвіло, Марина зателефонувала знову:
— Олено! Терміново! Є варіант на Оболоні, зовсім поруч із твоєю школою. «Однушка», господиня виїжджає за кордон, віддає з усім гамузом за смішні гроші. Треба брати!
Олена поїхала, подивилася і… закохалася. Квартира була маленькою, але такою світлою і затишною, що вона одразу відчула: це її дім.
— Беру! — сказала вона.
У день переїзду, коли Олена вперше відчинила двері своєї власної квартири, на килимку біля порогу сиділо маленьке сіре кошеня. Воно жалібно нявчало.
— Ти чий, малий? — нахилилася до нього Олена.
Сусід, що виходив покурити на сходи, буркнув:
— Та підкинув хтось. Вже третій день тут вештається. Забирайте, бо двірник викине.
Серце Олени тьохнуло. Вона згадала, як Андрій колись заборонив їй мати тварин. Тепер їй ніхто не міг заборонити.
— Ну що ж, заходь, хазяїне, — усміхнулася вона, пропускаючи кошеня всередину. — Будеш Кузею.
Кузя швидко освоївся, а Олена відчула, що її нове життя нарешті почалося.
На роботі теж вистачало клопоту. Колега захворіла, і Олені довелося взяти заміну в 2-А класі. Там навчався хлопчик, Діма Сомов — тихий, замкнутий, завжди сидів на останній парті й малював у блокноті.
Одного вівторка сталася бійка. Діма, який зазвичай і мухи не скривдить, розбив носа однокласнику, бо той дражнив його.
— Олено Ігорівно, викликайте батька, — суворо сказала завуч.
Олена зателефонувала батькові Дмитра. Голос у слухавці здався їй знайомим, але вона не надала цьому значення.
Ввечері двері класу відчинилися.
— Добрий вечір, я батько Дмитра… — почав чоловік і завмер.
Олена підняла очі від зошитів і теж застигла. Перед нею стояв Ілля. Той самий водій, який мало не збив її на переході, і якого вона потім зустріла в кафе.
— Ви?! — одночасно вигукнули вони.
— Оце так зустріч… — Ілля розгублено усміхнувся, мнучи в руках кепку. — То ви вчителька мого шибеника?
— Виходить, що так, — Олена відчула, як щоки заливає рум’янець. — Іллє Сергійовичу, нам треба поговорити про Діму.
Розмова була довгою. Ілля розповів, що виховує сина та маленьку доньку Тетянку сам.
— Дружина загинула три роки тому, — тихо сказав він, дивлячись у вікно. — П’яний водій вилетів на зупинку… Даша була на четвертому місяці вагітності. Ми втратили і її, і маля.
У Олени перехопило подих.
— Господи, який жах… Вибачте.
— Діма після того замкнувся. Тільки малювання його рятує.
Олена згадала малюнки хлопчика — вони були дивовижними, хоч і похмурими.
— Знаєте, Іллє… У Діми талант. Я закінчила художню школу. Якщо ви не проти, я могла б займатися з ним додатково. Безкоштовно. Просто щоб допомогти йому розкритися.
Ілля подивився на неї з такою вдячністю, що в Олени завмерло серце.
— Ви свята жінка, Олено Ігорівно.
Так почалася їхня дружба. Олена займалася з Дімою, і хлопчик поступово відтанув. А через місяць Ілля наважився.
— Олено, — зателефонував він у суботу. — У мене є два квитки в цирк. Діти дуже хочуть піти, але… мені потрібна компанія. Ви не складете нам компанію? Танюшка, моя молодша, про вас усі вуха протуркала.