Це сталося через тиждень після мого ювілею. Тато, який завжди намагався тримати нейтралітет і не втручатися в наші “жіночі розбірки”, подзвонив мені сам. Його голос тремтів.
— Марино, мама заборонила мені дзвонити, але я так більше не можу. У нас тут… складно. Дениса скоротили в автосалоні. Перед Новим роком. Оптимізація штату.
Я відчула укол провини. Не за Дениса, ні. За батьків. Вони були пенсіонерами, які хотіли спокою, а отримали повну хату проблем.
— І що ти хочеш, щоб я зробила, тату?
— Я не знаю, доню. Просто… тут четверо дорослих і мала дитина. Ми живемо на мою пенсію і Вічині дитячі. Мама думає йти працювати прибиральницею в школу, але ж їй сімдесят років, у неї тиск…
Я зітхнула, дивлячись на засніжений Київ зі своєї теплої, розкішної вітальні.
— Тату, слухай мене уважно. Я допоможу вам із мамою. Але я не дам Денису і Віці жодної копійки в руки.
— Я розумію, — тихо сказав він.
— Скинь мені рахунки за комуналку. Я оплачуватиму їх щомісяця. Якщо треба купити ліки для мами, продукти чи щось для дитини — кажи, я замовлю доставку кур’єром прямо до ваших дверей. Але живих грошей вони не побачать. Нехай Денис йде таксувати, вантажити вагони, що завгодно. Це його сім’я, його відповідальність.
Батько погодився з полегшенням. Наступні кілька років я стала “невидимим спонсором” їхнього виживання. Я оплачувала рахунки за світло, яке накручували Денис із Вікою, сидячи вдома. Я замовляла батькам ліки та якісні продукти. Але я ніколи не приїжджала.
Денис знайшов роботу в якомусь дрібному СТО під Білою Церквою, отримуючи копійки, більшу частину яких “з’їдала” сама машина, яка постійно ламалася. Віка так і не повернулася до нормальної роботи — вона загрузла в побуті, пелюшках і нескінченних сварках із чоловіком, який не виправдав її надій.
З розповідей батька я знала, що в їхньому домі панує пекло.
— Вони гризуться за кожну гривню, — розповідав тато по телефону. — Віка дорікає йому, що він невдаха. Денис кричить, що це вона зруйнувала його життя і позбавила нормальної квартири в Києві. Любов там закінчилася рівно в той момент, коли закінчилися гроші.
Я слухала це без зловтіхи, але з чітким розумінням: це був їхній вибір.