Зернисте зображення заповнило екран: жінка з ідеальною укладкою волосся сиділа за скляним столом. Табличка гласила: Марина Лозинська, Генеральний директор «Агіс-Груп». Голос її був різким та владним.
Вона говорила про «посилки» та «зону відповідальності», стверджуючи, що совість — це актив, який погано продається. Гліб закрив файл, жовч підступила до горла. Правда була смертельною: Лозинська мала достатньо влади, щоб змусити замовкнути будь-кого.
Раптом Граф підвівся. Тіло його стало жорстким, а з горла вирвався низький, загрозливий рик. Гліб простежив за поглядом пса у бік вікна. Ліс лежав оповитий тишею.
Гліб рухався обережно, погасив екран ноутбука і ледь прочинив віконницю. Спершу він нічого не побачив, а потім подих завмер. Над верхівками смерек, ледь помітний на тлі зірок, висів темний силует.
Він рухався з неприродною плавністю, без звуку, лише з ледь чутним електричним гудінням. Дрон. І це була не іграшка для зйоки весіль, а розвідник із тепловізором. Гліб швидко зачинив віконницю, шепочучи хрипко:
— Вони знають.
Німецька вівчарка притиснулася до нього, готова до всього. Колиба, яка колись була його фортецею, перетворилася на мішень. Полювання почалося. Дрон зник під ранок, але Гліб не спав. Граф теж.
Пес лежав біля каміна, згорнувшись у пружину, його очі не відривалися від дверей. Кожен скрип змушував його вуха здригатися, і Гліб теж відчував електричну напругу в повітрі. Чоловік розбирав кейс, який усе ще був замкнений, але диск дав йому достатньо.
Імена, накладні, відео — кривавий слід, що вів прямо до Лозинської. Надворі дерева стояли надто тихо, птахи зникли. Граф підвівся першим, вуха притиснуті, низьке гарчання вібрувало крізь підлогу.
Потім Гліб теж почув це: м’який хрускіт черевиків по сухому листю. Повільний, розмірений, надто обережний для туристів.
— Лежати, — прошепотів він.
Граф ковзнув за стіл. Гліб потягнувся до карабіна, але завагався. Зброя лише виграє час, а треба рухатися. Ноутбук, диск, записка пілота — усе мало піти з ним. Глухий удар струснув двері.
Дерево застогнало, пил посипався зі стелі. Ще один удар, сильніший, і в дверній рамі з’явилася тріщина. Граф гавкнув один різкий попереджувальний звук, і світ вибухнув автоматними чергами.
Кулі шматували стіни, розкидаючи скалки скла. Гліб пірнув за кам’яну кладку грубки, притискаючи рюкзак. Банки з тушонкою вибухали, розбризкуючи вміст. Ще один удар вибив двері, і Гліб вказав Графу на заднє вікно.
— Пішов!
Пес стрибнув крізь раму, Гліб кинувся слідом, вибиваючи ліктем залишки скла. Він упав на землю, перекотився і спринтом побіг у дерева. Позаду них колиба вила від болю, але вони не озиралися.
Олена Ярмоленко стояла під знаком «Кладовище Шепіт». Повідомлення на телефон було простим: «Якщо хочеш правди, шукай там, де птахи не співають». Нижче — GPS-координати.
Вона приїхала сюди, гравій хрустів під чобітьми, камера висіла на шиї. Вітер змінився, і з ним прийшла тиша. Олена присіла біля лінії дерев, витягуючи накладну, яку вважала фейком. Але координати збігалися.
Дрон, обладнання — усе вказувало на щось, сховане в цих лісах. Вона була лише за кілька кілометрів від того місця, де Гліб уперше знайшов гелікоптер.
До сутінків Гліб і Граф відійшли на кілометри від згорілої хати. Ліс закрився за ними, поглинаючи всі сліди. Гліб рухався крізь підлісок, мов привид; берці ступали безшумно по мокрій хвої.
Граф біг поруч, вуха налаштовані на вітер. Вони перейшли вбрід крижаний потік, продерлися крізь зарості папороті й пірнули в ущелину під тінню скель. Гліб зупинився біля кам’яного навісу і впав на одне коліно.
Груди здіймалися від граничної концентрації. Він поклав рюкзак перед собою, розстібнув його і витягнув диск. Граф ліг поруч, притискаючись для тепла. Гліб подивився на зірки — гострі, холодні, байдужі.
Десь там, у темряві, впливові люди полювали на нього. Він знову відкрив ноутбук, екран тьмяно світився. Нова папка привернула його увагу: NAV_LOG_PARTIAL. Вона відкрилася рядком пошкоджених даних, доки він не дійшов до останнього рядка — набору GPS-координат.
Гліб переписав їх на руку. Граф знову сів, схиливши голову. Вітер змінився. Гліб подивився на чорні силуети смерек: слабке гудіння вібрувало крізь землю — ще один дрон.
Він вимкнув ноутбук і присипав його хвоєю. Вони з Графом втиснулися в землю. Над ними промайнув миготливий вогник. Лише коли вітер повернувся і гудіння зникло, Гліб наважився дихнути.
— Вони не відчепляться.