Вівчарка раз глухо стукнула хвостом. Гліб заплющив очі на мить. Гра змінилася: він більше не виживав, він був дичиною. Але тепер у нього був напрямок — координати другої локації.
Він ще не знав імені Олени Ярмоленко, але скоро дізнається. Гори виглядали суворими, кожен хребет був усіяний льодом. На шосту ніч після того, як його дім спалили, Гліб стояв під покрученою сосною і вивчав мапу.
Координати вказували на штольню «Олекса», яку покинули через обвали. Позаду нього стояв Граф, напружений, ніздрі роздувалися на вітрі. Вівчарка майже не спала, рухалася тихо. Він був щитом між Глібом і смертю.
Вони рушили до світанку. Підйом був жорстоким: слизьке каміння, нестабільний сніг. Але Гліб брав і гірші висоти під ворожим вогнем. Тепер у нього було щось цінніше за наказ — правда.
Ближче до обіду вони дісталися розколини в камені. Граф ступив першим, Гліб пішов слідом, промінь ліхтаря розрізав морок. Трохи далі, напівзакопаний у щебінь, лежав кейс Pelican.
Пальці Гліба тремтіли, коли він відмикав засувки. Всередині лежали копії накладних, другий накопичувач і конверт із ім’ям: ОЛЕНА ЯРМОЛЕНКО. Гліб повільно видихнув.
— Отже, ти знав, що хтось прийде.
Він поклав конверт у кишеню. Настав час. За сотню кілометрів телефон Олени завібрував.
— Олена Ярмоленко.
— У мене є те, що ви шукаєте. Голос був низьким, хрипким.
— Хто це?
— Гліб Дорош. У мене є докази на Лозинську. Накладні, аудіофайли — все підтверджено.
Олена повільно встала.
— Звідки я знаю, що це не пастка?
— Я знаю, що ви чули дрон і тишу в деревах. Я тікаю від цього тиждень, я втратив усе, щоб залишитися живим.
Він назвав їй ім’я, координати, точку зустрічі. Вона просто сказала:
— Я виїжджаю.
Вони зустрілися біля пожежної вежі після сутінків. Повітря пахло іржею і талим снігом. Олена припаркувала машину, Гліб вийшов із тіні, Граф був поруч. Гліб простягнув їй кейс Pelican.
— Вам знадобляться надійні канали. У цих документах — прізвища чиновників, митників.
Олена відкрила конверт — це був лист від капітана Рибачука. «Витягніть це на світло. Розкажіть людям». Її руки тремтіли, але очі стали сталевими.
— Ми більше не тікаємо.
— Ні. Тепер ми змусимо тікати їх.
Два дні по тому Олена натиснула «Опублікувати». Це не пішло в одну газету, це був скоординований залп по антикорупційних сайтах та YouTube-каналах. «Агіс-Груп» — викрито. Приватний логістичний гігант, пов’язаний із незаконною торгівлею обладнанням.
Фото, службові записки, голос Лозинської, яка домовлялася про продаж тепловізорів «наліво», поки волонтери збирали на них гроші. Медійний шторм був миттєвим, люди вимагали відповідей.
Під офісом компанії зібрався натовп. НАБУ та СБУ провели обшуки в «Агіс» та в маєтку Лозинської. Її заарештували на світанку; обличчя «Жінки року» тепер заповнило новинні стрічки під заголовками про зраду.
Гліб не повернувся в місто, він спостерігав за новинами з позиченого смартфона високо в горах. Тиждень по тому військовий позашляховик піднявся до лісничого будиночка, де отаборився Гліб. З машини вийшов полковник та цивільний.
— Пане Дорош, ім’я капітана Рибачука очищено. Нагороди будуть повернуті. А ваша служба не буде забута.
Гліб лише кивнув.