Вона кинула слухавку. Я стояла посеред кімнати, приголомшена. Це було не просто втеча. Максим не просто йшов — він створював легенду. Він брехав усім, навіть власній матері (або ж вона була в грі?), щоб виставити мене монстром.
Я подивилася на Софійку, яка захоплено розфарбовувала принцесу на підлозі, і відчула, як всередині щось твердне. Страх поступався місцем холодній люті.
Максим думав, що зможе просто стерти нас, як невдалий ескіз. Він помилявся.
Наступного ранку, відвівши Софійку в садок і попросивши виховательку не віддавати її нікому, крім мене, я поїхала до офісу Максима в центрі.
Київський ранок був сірим. Затори на Набережному шосе тягнулися нескінченною рікою червоних вогнів. Мені потрібні були відповіді. Мені потрібно було подивитися йому в очі.
Адміністраторка на рецепції бізнес-центру, яка знала мене (я іноді заносила Максиму забуті документи), відвела погляд.
— Пані Олено… Містер Ковальчук звільнився минулого тижня, — сказала вона тихо, перебираючи папери. — Вчора він забрав трудову книжку.
— Вчора? — мій голос звучав глухо. — Але він казав, що йде на роботу сьогодні вранці.
— Він подав заяву два тижні тому. Мені дуже шкода.
Два тижні. Поки я планувала меню на день народження Софійки, Максим методично руйнував наше життя. Я подякувала їй, ледве переставляючи ноги, і пішла до ліфта. Це не був імпульсивний вчинок. Це була спланована спецоперація.
На парковці я набрала друга Максима, Сергія. Він завжди був добрим до мене, хоч і тримав дистанцію.
— Алло, Олено? — його голос був напруженим.
— Ти знав, Сергію? — спитала я прямо. — Ти знав, що він їде?
Пауза була промовистішою за будь-які слова.
— Він змусив мене поклястися, що я не скажу, — нарешті видихнув Сергій. — Казав, що йому потрібно почати все з чистого аркуша. Що з Каріною він нарешті щасливий, а тобі й малій буде краще без його “токсичності”.
— Щасливий? — слово пекло язика. — Сергію, він забрав усі наші гроші. Сорок п’ять тисяч доларів. Він тобі це сказав?
— Господи… Ні, — голос Сергія впав. — Він казав, що залишив вам квартиру і достатньо коштів на перший час. Я не думав, що він зайде так далеко. Це ж… це ж підло.
Я завершила дзвінок. Зрада відчувалася фізично, як удар під дих.
Повернувшись додому, я знайшла у поштовій скриньці повідомлення про рекомендований лист. Це була копія заяви про розлучення, подана тиждень тому.
Там була вказана його адреса в Барселоні. І примітка від його адвоката: “Позивач стверджує, що відповідачка володіє значними прихованими заощадженнями, достатніми для утримання дитини”.
Це була брехня, яка не просто ображала — вона вбивала.
Я почала переривати стіл Максима, який він залишив підозріло чистим. У нижній шухляді, під стосом старих рахунків за комуналку, я знайшла конверт, адресований Маргариті Петрівні. Він, мабуть, забув його надіслати в метушні.
Всередині була листівка до дня народження з припискою:
“Мамо, дякую за депозит на квартиру в Барселоні. Ми з Каріною не дочекаємося, коли ти приїдеш у гості. Без тебе я б не наважився. Люблю, Максим.”
Листівка була датована трьома місяцями тому.
Маргарита Петрівна не просто знала. Вона фінансувала його втечу.
Це більше не було питанням порятунку шлюбу. Тепер йшлося про порятунок майбутнього Софійки.
Того ж дня я сиділа в кабінеті Оксани Іванівни, адвокатки з сімейного права, яку порадила моя подруга з інституту. Її скромний офіс на Подолі, завалений папками, пахнув старою паперовою пилюкою та міцною кавою.
З вікна було видно Андріївський узвіз, мокрий від дощу. Оксана, жінка з суворим поглядом і теплою усмішкою, вислухала мене мовчки. Я передала їй копію заяви про розлучення, банківські виписки та фотографію листівки.
— Він забрав усе, — мій голос зірвався. — І він намагається зробити мене винною.
Оксана примружила очі, розглядаючи документи.
— Те, що зробив Максим, юридично складно кваліфікувати як крадіжку, оскільки рахунки були спільними або він мав до них доступ як чоловік, — сказала вона прямо. — Але це, безумовно, недобросовісна поведінка. Судді цього не люблять.
Вона нахилилася вперед, її голос став твердішим.
— Ми можемо подати клопотання про поділ майна, стягнення аліментів та спробувати накласти арешт на його активи. Але нам потрібні докази. Нам потрібно довести, що він працює і має гроші.
Я кивнула, стискаючи в руках телефон зі скріншотами переписки.