Зустріч із донькою була саме такою, як я мріяла довгими ночами під обстрілами. Коли я зайшла у квартиру, вона саме прикрашала ялинку у вітальні. Побачивши мене, вона впустила іграшку і кинулася мені на шию з такою силою, що ми ледь не впали. Я притиснула її до себе, відчуваючи, як вона змінилася — стала вищою, обличчя подорослішало.
— Ти справжня, ти тут, — повторювала вона, торкаючись мого обличчя, ніби перевіряла, чи це не сон. — Я так сумувала, мамо.
Батьки тупцювали поруч. На їхніх обличчях була суміш радості та чогось такого, що я не могла одразу розпізнати. Батько ніяково обійняв мене, а мама почала бідкатися, що я схудла і маю виснажений вигляд.
Квартира була прикрашена по-багатому: величезна штучна ялинка, дорогі гірлянди, яких я раніше не бачила.
Той перший вечір пролетів як у тумані. Ми сіли вечеряти, Катя присунула свій стілець впритул до мого. Вона майже не їла, без упину розповідала про школу, подруг, нові книжки.
Я помітила, що на ній були джинси, які виглядали закороткими, і светр із протертими ліктями, але вирішила, що це просто її улюблений «домашній» одяг. Коли Катя згадала, що ледь не завалила проект з біології, бо не мала грошей на матеріали, у моїй голові задзвенів перший тривожний дзвіночок.
Мама швидко перебила її, сказавши, що вони «все владнали». Батько одразу перевів розмову на мої фронтові будні, старанно уникаючи теми фінансів.
Коли Катя повела мене до своєї кімнати, я звернула увагу на зміни у квартирі. Меблі у вітальні були явно новими — дорогий кутовий диван, про який мама мріяла роками, вичитуючи ціни в каталогах. У кабінеті батька стояв потужний комп’ютер з вигнутим монітором.
А коли ми під’їжджали, я помітила в дворі свіжий кросовер, якого раніше не було. Іра тоді сказала, що це «татова нова іграшка».
Катя виглядала здоровою, але дрібні деталі не давали мені спокою. Її телефон був той самий, старенький «Redmi», з яким я її залишила, тільки тепер екран був вкритий павутиною тріщин.
Коли я запитала, чому вона не купила новий або не полагодила цей, вона знизала плечима: «Він ще працює». Вона також прохопилася, що підробляє: вигулює собак сусідів і допомагає у кав’ярні на вихідних, щоб мати кишенькові гроші. Це здалося мені абсурдним, враховуючи суми, які я надсилала.
Тієї ночі, коли Катя нарешті заснула поруч зі мною, боячись відпустити мою руку, я відкрила «Приват24». Історія переказів була бездоганною. Дев’ять платежів по 50 000 гривень. Загалом 450 000 гривень. Гроші точно надійшли на картку батька.
Я думала запитати їх прямо зараз, але вирішила почекати до ранку. Може, вони відкладають ці гроші їй на навчання? Може, готують сюрприз? А може, це в мене параноя після місяців на війні, де довіра може коштувати життя.
Наступного ранку я прокинулася і побачила, що Катя приготувала мені сніданок — просто чай і бутерброди з дешевим сиром.
— Бабуся каже, нам треба сьогодні скупитися, — пояснила вона. — В холодильнику майже пусто.
Ближче до обіду приїхала Іра з чоловіком, привезли подарунки. На руці в сестри виблискував новий золотий браслет. Вона постійно торкалася його, пояснюючи, що це «ранній подарунок від чоловіка». Коли Катя захоплено подивилася на прикрасу, Іра пообіцяла повести її на шопінг, «коли у нас будуть зайві гроші», кинувши на батьків швидкий погляд, який я не змогла розшифрувати.
Протягом дня пазл почав складатися. Катя виросла з більшості свого одягу. Її зимові черевики були підклеєні скотчем збоку. Шкільний рюкзак тримався на чесному слові. Ніщо з цього не в’язалося з моїм щедрим забезпеченням.
На другий день мовчати вже було неможливо. Поки ми з Катею розбирали речі в її шафі, я наче між іншим згадала про гроші.
— Сподіваюся, тих переказів, що я скидала, вистачало на все? — запитала я, складаючи стопку футболок, які бачила на ній ще рік тому.
Катя завмерла з книжкою в руках і повернулася до мене з непідробним подивом.
— Яких переказів?
Це питання вдарило мене сильніше, ніж вибухова хвиля. Я намагалася тримати голос рівним.
— 50 тисяч гривень, які я надсилала щомісяця на твої витрати.
Очі Каті полізли на лоба.
— Ти надсилала гроші? Бабуся з дідусем казали, що ти не можеш нічого надсилати, бо витрачаєш усе на спорядження і їжу на фронті. Казали, що нам треба економити кожну копійку, бо вони тягнуть нас обох на свою пенсію.
У цю мить у дверях з’явилися мої батьки. Вони, вочевидь, підслуховували. Обличчя мами миттєво посіріло. Батько раптом зацікавився візерунком на килимі, наче бачив його вперше в житті. Іра, яка саме проходила повз із кошиком білизни, різко зупинилася, мало не врізавшись у одвірок.
— Ой, а хто хоче чаю? — защебетала вона неприродно високим голосом. — Я купила свіжий «Київський», давайте посидимо, поки світло не вимкнули.
Ця жалюгідна спроба перевести тему лише підтвердила мої найгірші підозри. Щось тут було дуже нечисто.
Я через силу всміхнулася Каті, не хотіла її лякати раніше часу.
— Звучить чудово. Ми зараз підійдемо.
Коли за батьками зачинилися двері кухні, я причинила двері до кімнати й сіла поруч із донькою на диван.
— Сонечко, мені треба, щоб ти розповіла все до найменших дрібниць. Що говорили бабуся з дідусем про гроші, поки мене не було?