Двері грюкнули перед його носом. Василь залишився сам на сам із нічною темрявою і своїм розбитим життям.
Тим часом у теплій, затишній квартирі Марія та Анатолій Петрович пили чай. Напруга спала, і Марія вперше за довгий час відчула себе в безпеці.
— Толю, дякую тобі, — тихо сказала вона. — Якби не ти, я б, мабуть, ще довго терпіла.
— Марічко, — Анатолій накрив її руку своєю долонею. — Я давно хотів тобі сказати… Ти неймовірна жінка. Я захоплювався тобою роками. Твоєю силою, твоєю добротою.
Марія опустила очі, звично намагаючись приховати шрам пасмом волосся. Анатолій ніжно прибрав її руку.
— Не ховайся. Знаєш, я завжди хотів поцілувати саме ці губи. Для мене твоя особливість — це не вада. Це знак того, що ти сильна. Ти витримала стільки болю і залишилася прекрасною.
Марія підвела на нього погляд, повний сліз.
— Ти правда вважаєш мене гарною? — прошепотіла вона.
— Найгарнішою у світі, — відповів він і ніжно, обережно торкнувся губами її шраму, а потім поцілував по-справжньому.
Тієї ночі вони довго розмовляли, будували плани, сміялися. Анатолій зізнався, що вже давно розлучений і жив лише роботою, доки не зрозумів, що його щастя працює в сусідньому кабінеті й миє підлогу вечорами.
— Отримаєш розлучення, і ми одразу розпишемося, — впевнено сказав він. — Більше я тебе нікому не віддам і образити не дозволю.
Наступного ранку у дверях пролунав скрегіт ключа. Це приїхав брат Валерій, як і домовлялися — він мав свій комплект ключів від батьківської квартири ще з часів, коли жив тут. Він тихо зайшов у коридор, думаючи, що сестра ще спить. Зазирнувши до спальні, він завмер.
Марія спала, мирно поклавши голову на плече Анатолія Петровича. Її обличчя було спокійним і розслабленим, вперше за багато років на ньому не було тіні страждання. Шеф обіймав її уві сні так міцно, ніжно й владно, наче найдорожчий скарб.
Валерій усміхнувся у вуса. Він згадав вчорашню розмову з Анатолієм телефоном, коли той розповів йому про витівки Василя і попросив дозволу «втрутитися по-чоловічому».
— Ну, слава Богу, — прошепотів Валерій, прикриваючи двері спальні. — Тепер вона в надійних руках.
Він вийшов на кухню, поставив чайник і почав набирати номер друзів із гаража. Треба було попередити хлопців, що у 24-му боксі тепер нові порядки, і старому господареві туди вхід заборонено. А Василеві він ще встигне «пояснити» правила хорошого тону, як і обіцяв на весіллі.
Але це вже була зовсім інша історія. Головне, що для Марічки, дівчинки зі шрамом, але з великим серцем, нарешті настала її власна, щаслива весна.