Різкий, самовдоволений регіт полковника Власенка луною відбивався від стін головного коридору Навчального центру Сил спеціальних операцій під Києвом. Цей звук розрізав звичний робочий гул, наче лезо ножа.
— Ей, красуне! — його голос гримів над натертою до блиску підлогою. — А який у тебе позивний? “Пані Швабра”?
Група старших офіцерів, що оточувала його, вибухнула реготом. Це був сміх людей, які звикли відчувати владу і безкарність. Капітан Вікторія Бойко криво посміхнулася, підтримуючи жарт шефа.
Старший лейтенант Денис Пархоменко, молодий офіцер з амбіціями, схрестив руки на грудях із задоволеною усмішкою. А майор Громов, кремезний чоловік із важким поглядом, ледь не згинався навпіл від сміху.
Понад сорок людей у коридорі — спецпризначенці, інструктори, штабні працівники — всі обернулися, щоб подивитися на це видовище. Жінка, з якої вони глузували, навіть не підвела голови.
Невисока, десь метр шістдесят, вона була одягнена у стандартну сіру уніформу технічного персоналу, що мішкувато висіла на її худорлявій фігурі. Вона продовжувала штовхати швабру по підлозі ритмічними, методичними рухами.
Її темне волосся було зібране у простий хвіст. Жодного макіяжу, жодних прикрас. Ніщо в ній не натякало на те, що вона була чимось більшим, ніж здавалася, — просто ще один невидимий працівник, який тримає базу в чистоті.
Але головний сержант Микола Степовий, старий вовк, який пройшов ще перші ротації АТО у 2014-му, стояв біля стійки видачі спорядження і раптом відчув, як холодок пробіг по спині. Він бачив цю стійку раніше.
Те, як вона тримала держак швабри. Розміщення пальців, кут плечей, розподіл ваги тіла. Це було неправильно для прибирання. Але це було ідеально для чогось зовсім іншого. Для бою на жердинах або стрільби зі стійки.
— Ну ж бо, не соромся! — наполягав Власенко, підступаючи ближче. Його начищені черевики гучно цокали по плитці. — У кожного тут є позивний. Який твій? “Ганчірка”? “Містер Пропер”?
Нова хвиля сміху прокотилася натовпом. Жінка нарешті зупинилася. Вона випросталася повільно, без різких рухів. І лише на мить — менше секунди — щось майнуло на її обличчі.
Це не був гнів. Це не було збентеження чи сором. Це було щось набагато холодніше. Щось таке, що змусило руку сержанта Степового несвідомо потягнутися до кобури пістолета на стегні.
Але за мить цей вираз зник. Вона опустила очі й повернулася до миття підлоги. Проте в наступні 20 хвилин усе, що ці люди думали про неї, буде розбито вщент.
Степовий спостерігав, як очі жінки сканували коридор за схемою, яку він упізнав миттєво: лівий кут, правий верхній кут, центр знизу, масові виходи, потенційні загрози. Інтервали по три секунди.
Ідеальне тактичне сканування. Те, що вбивають у голову оперативникам роками, доки воно не стає таким же автоматичним, як дихання. Вона не дивилася на бруд на підлозі. Вона підтримувала ситуаційну обізнаність про кожну людину, кожен рух, кожну потенційну небезпеку в її оточенні.
Капітан Вікторія Бойко помітила пильний погляд Степового, але витлумачила його зовсім інакше.
— О, дивіться, сержант Степовий вже готовий захищати прислугу, — її голос мав ту особливу жорстокість жінки, яка виборола своє місце в чоловічому колективі й тепер зневажала будь-кого, кого вважала слабким. — Може, їй потрібен сильний чоловік, щоб говорити за неї?
Щелепа прибиральниці ледь помітно напружилася. Але вона все ще мовчала. Старший лейтенант Пархоменко відштовхнувся від стіни, де він ліниво спирався.
— Взагалі-то, мені стало цікаво. — Він жестом указав на стійку зі зброєю, видиму через броньоване скло збройової кімнати. — Ей, ти, хазяйка швабри. Оскільки ти прибираєш наші об’єкти, може, скажеш нам, як називаються ці іграшки?
Він вказав на три гвинтівки, закріплені на стенді послідовно. Жінка повільно підвела погляд. Її темно-карі очі, такі звичайні на перший погляд, сфокусувалися на зброї з інтенсивністю, від якої у Степового перехопило подих.
Коли вона заговорила, її голос був тихим, але напрочуд чітким. Українська мова звучала чисто, без суржику, з ледь помітними командними нотками.
— Карабін UAR-15 (“Зброяр”) з оптичним прицілом ACOG 4×32, штурмова гвинтівка M4-WAC-47 калібру 7.62 зі стандартними механічними прицільними засобами та HK416 з голографічним прицілом EOTech.
Усмішка Пархоменка зів’яла. Це не були назви з відеоігор. Це були точні військові номенклатури, які використовували профі.
— Пощастило вгадати, — презирливо пирхнув майор Громов, роблячи крок уперед.
Він був масивною людиною, “качком”, який звик використовувати свої габарити для залякування.
— Напевно, почула, як хтось із хлопців говорив про це, поки виносила сміття.