Постріл пролунав, наче удар грому. За 800 метрів у глибині полігону центр мішені просто вибухнув. Звукова хвиля вдарила по грудях глядачів на галереї. Ковальський, припавши до зорової труби, миттєво відреагував:
— Пряме влучання. Центр “десятки”.
— Трясця, — щелепа Власенка сіпнулася. — Ще раз.
— Інша дистанція. 1200 метрів. — Вона навіть не повела бровою.
Ще три постріли. Бах. Бах. Бах. Три ідеальні влучання.
Вона робила поправку на вітер, на дистанцію, на деривацію кулі та кут підвищення цілі, і кожна куля лягала точно в ціль. Коли вона підвелася з мату, на її обличчі не було жодного сліду напруження.
Жодного синця на плечі від віддачі, яка б звалила з ніг непідготовлену людину. Жодного дискомфорту. Лише спокійна, професійна ефективність.
Обличчя капітана Бойко зблідло.
— Де ви служили? — вимагала вона відповіді, забувши про глузування. — Який підрозділ?
— Я казала, що волію не обговорювати моє попереднє працевлаштування.
— Це більше не варіант, — втрутився генерал Марченко. Його тон змінився, втративши зверхність. Він починав розуміти, що перед ним щось значне.
— Такі постріли не бувають “на удачу”. Це тренована навичка. Навичка дуже високого рівня.
Тим часом медична моніторингова система бази зафіксувала дещо незвичне: біометричний браслет, який Олена носила як частину стандартної екіпіровки персоналу для доступу в зони підвищеної небезпеки, показував пульс 62 удари на хвилину.
У спокої. Під час стрільби з великокаліберної гвинтівки. Це була фізіологія людини, яка контролювала свій організм на рівні йогів або елітних снайперів.
Сержант Морозов нахилився до капітана Бондаря.
— Пане капітане, її дихання. Вона все ще на “квадраті”. Вона жодного разу не збила ритм.
Бондар повільно кивнув. Він складав пазл у голові, і картина, що вимальовувалася, йому не подобалася.
— Пане полковнику? Я наполегливо рекомендую припинити цю демонстрацію і дозволити їй піти, не пояснюючи, чому прибиральниця стріляє як снайпер розвідроти, — тихо сказав Бондар Власенку.
Але его Власенка вже несло. Він не міг зупинитися.
— Пані Коваль, перехід на короткоствольну зброю. Давайте подивимося, чи ви так само вправні з пістолетом.
Ковальський неохоче підготував вправу “Мозамбікська трійка”. Два постріли в центр маси, один у голову — по декількох мішенях під тиском часу. Стандарт ССО — три секунди на три мішені.
Олена взяла зі столу “Глок-17”, перевірила його з автоматичною точністю людини, яка робила цей рух 10 000 разів, і вийшла на рубіж.
— Готова? — гукнув Ковальський.
— До бою.
— Вперед!
Постріли пролунали так швидко, що майже злилися в один звук. Бам-бам-бам. Бам-бам-бам. Бам-бам-бам. Дев’ять пострілів. Три мішені. Ідеальний “Мозамбік”.
Таймер показав 0,9 секунди на першу мішень і 2,8 секунди загального часу. Хтось на галереї прошепотів: “Та ну нафіг”.