— Пане генерале, її файл показує, що всі сертифікати дійсні: просунуте володіння стрілецькою зброєю, тактична медицина за протоколом TCCC, екстремальне водіння, ближній бій, курс виживання SERE.
— Це кваліфікаційний лист оперативника ССО, а не прибиральниці, — насупився Марченко.
— Все легітимно? — натиснув Громов.
— Так, майоре. Усе верифіковано через належні канали. Перевірка контррозвідки пройдена шість місяців тому. Жодних прапорців, жодних проблем.
— Але її трудовий стаж тут лише пів року, — протестував Громов. — Що вона робила до цього?
Литвин перегорнув сторінку на екрані.
— У файлі прогалина, майоре. Просто вказано, що вона була допущена до працевлаштування після поглибленої спецперевірки. Деталі попередньої служби… відсутні.
— Це не стандартно, — втрутилася Бойко. — Ви не отримуєте допуск А-1 і такий список кваліфікацій без військового квитка. Де її військовий квиток?
— Не в цьому файлі, пані капітан.
Власенко побачив можливість повернути контроль над ситуацією. Якщо документи не дають відповідей, він змусить її помилитися на практиці.
— Тоді я пропоную практичний тест. У нас зараз вільний мультимедійний тир і полігон. Якщо громадянка Коваль справді має всі ці сертифікати, вона повинна бути в змозі продемонструвати компетентність. А якщо ні — ми пишемо рапорт про фальсифікацію документів і шахрайство.
Капітан Бондар зробив крок уперед.
— Пане полковнику, я не впевнений, що це…
— Ви ставите під сумнів моє рішення, капітане? — Власенко зиркнув на нього.
Бондар зустрівся поглядом зі старшим за званням, прораховуючи ризики. Нарешті він відповів: “Ні, сер”.
— Добре. Пані Коваль, вас запрошують на полігон. Вважайте це можливістю професійного розвитку. — Посмішка Власенка повернулася. Він перетворив це з публічного приниження на офіційну перевірку. Хитро.
— Хіба що ви хочете визнати зараз, що ваші навички — це просто циркові трюки.
Олена дивилася на нього довгу мить. Потім тихо відповіла: “Добре”. Це слово повисло в повітрі, як граната з висмикнутою чекою.
Група рушила до комплексу бойової підготовки. Мала армія спостерігачів, захоплена обіцянкою видовища, сунула слідом. Чутки поширювалися базою зі швидкістю лісової пожежі.
На той час, коли вони дійшли до стрільбища, на оглядовій галереї зібралося понад 50 осіб: курсанти, інструктори, адміністративний персонал, навіть кілька цивільних підрядників, які почули, що назріває щось цікаве.
Начальник полігону, сивий майстер-сержант Ковальський, зустрів їх біля входу.
— Пане полковнику, нам потрібні належні інструктажі з техніки безпеки, якщо ви приводите непідготовлену…
— У неї є кваліфікація, — обірвав його Власенко. — Просто підготуйте стандартний норматив для снайперської пари.
Ковальський подивився на Олену, справді подивився на неї, і щось у його виразі змінилося. Він робив цю роботу 15 років. Він знав, як виглядають “фейкові” воїни. Ця жінка, що спокійно стояла в робочому комбінезоні, поки 50 людей зібралися подивитися на її провал, не прикидалася.
— Слухаюся. Який рівень складності?
— Почнемо з простого. Статична стрільба по мішенях. Якщо вона справді компетентна, ускладнимо. — Власенко великодушно махнув рукою. — Обирайте зброю, пані Коваль.
Збройова кімната полігону пропонувала стандартний набір: UAR-15, пістолети Форт-17, Глок-17. Олена пройшла повз них усі до сейфа спеціального зберігання в глибині.
— Можна?.. — Вона кивнула на сейф.
Ковальський підняв брови, але ствердно кивнув. Вона відкрила його і дістала Barrett M82A1 — великокаліберну снайперську гвинтівку калібру .50 BMG (12,7 мм). Вага без патронів — близько 14 кілограмів. Довжина — майже півтора метра.
Пархоменко розсміявся вголос.
— Ти серйозно? Ця штука важить більше за тебе! Ти її навіть не піднімеш, не те що вистрілиш.
Вона підняла гвинтівку з правильною технікою перенесення, ідеально розподіливши вагу по своєму тілу, і пішла до вогневого рубежу. Гвинтівка виглядала абсурдно великою в її маленьких руках. Кілька людей на галереї дістали телефони, передчуваючи вірусне відео чийогось приниження.
Степовий ненадовго заплющив очі. Він стріляв із “Барретта” кілька разів у своїй кар’єрі. Віддача така, що непідготовленій людині може вивихнути плече, якщо неправильно вкластися. А вона виглядала так, ніби вітер міг її здути.
— Дистанція до цілі? — запитала Олена, лягаючи на мат.
— 800 метрів, — щедро сказав Власенко.
Це був майже неможливий постріл з першого разу без пристрілки для будь-кого, крім спеціалізованих снайперів. Він давав їй достатньо мотузки, щоб вона сама себе повісила публічно.
Вона зарядила один патрон, вклалася в приклад, перевірила оптику. Її дихання сповільнилося, стабілізувалося. Минуло 10 секунд.
Вона читала вітер, обчислювала деривацію, вимірювала кожну змінну. Вона стала одним цілим із бетоном під нею і металом у руках.