Натовп почав розсіюватися, драма була перервана раптовою необхідністю підготуватися до візиту високого начальства. Але Власенко не закінчив.
— Громадянко Коваль, ця розмова не завершена. Ви прибудете до мого кабінету о 15:00 для надання повного звіту про ваше минуле та кваліфікацію. І краще вам мати пояснення, чому прибиральниця знає тактику спецназу.
Вона зустріла його погляд.
— З усією повагою, пане полковнику, я вам не підпорядковуюся. Я цивільний підрядник.
— Тоді вважайте це проханням, яке вам варто задовольнити, якщо ви хочете зберегти цю роботу.
Вона кивнула один раз.
— 15:00. Ваш кабінет.
Коли натовп розійшовся, сержант Степовий обережно підійшов до неї.
— Пані Олено, я не знаю, хто ви, але, можливо, вам варто запросити юриста на цю зустріч.
Вона подивилася на нього, і на мить її вираз пом’якшав.
— Дякую, сержанте. Я ціную пораду.
— Можна запитання не під протокол?
— Питайте.
— Татуювання на вашому плечі — я побачив край, коли ви нахилилися над “пораненим”. Це вовк, що виє на місяць? Знак ССО?
Її обличчя стало ретельно нейтральним.
— Мені треба повернутися до роботи.
Вона пішла, залишивши Степового стояти в коридорі, більш упевненого, ніж будь-коли, що він щойно став свідком чогось значного.
У своєму кабінеті майор Громов уже робив дзвінки, намагаючись “пробити” Олену через неофіційні канали своїх знайомих у СБУ та військовій прокуратурі. Якщо ця жінка — фейк, він її знищить. А якщо ні? Ця можливість починала здаватися все більш вірогідною, і вона лякала його більше, ніж він хотів визнати.
Капітан Бойко сиділа у своєму кабінеті, дивлячись на відеозапис проходження Оленою Кілхаусу на своєму телефоні. Вона прокручувала момент “нарізання кутів” знову і знову.
Ефективність. Точність. Це не була дівчина, яка надивилася бойовиків. Це була людина, яка робила це в реальності. Бойко все життя боролася за те, щоб її сприймали серйозно як жінку-офіцера. І тепер ось ця тиха прибиральниця рухалася як… як привид.
Старший лейтенант Пархоменко сидів у збройовій, методично чистячи свій особистий пістолет, намагаючись переварити побачене. Він викладав вогневу підготовку вісім років. Він знав найкращих.
Ця жінка щойно виступила на рівні, який він бачив лише у жменьки людей — тих, чиї імена з’являються у закритих наказах, а не в штатному розписі техперсоналу.
Рівно о 15:00 Олена Коваль увійшла до кабінету полковника Власенка.
Вона переодяглася в чистий робочий одяг, волосся все ще у простому хвості. Вона виглядала маленькою, непомітною, абсолютно недоречною в розкішно обставленому командирському кабінеті з дубовим столом і прапорами.
Власенко сидів за столом, поруч із ним — Бойко та генерал Марченко (який вирішив залишитися і подивитися на фінал цієї вистави). Пархоменко стояв біля дверей, схрестивши руки. Громов ховався в кутку, як хижак у засідці.
— Сідайте, — наказав Власенко.
Вона залишилася стояти.
— Я волію стояти, пане полковнику.
— Це було не прохання.
— З усією повагою, я не на дійсній службі. Ви не можете віддавати мені накази стройового характеру.
Його щелепа напружилася. Це йшло не за планом.
— Гаразд, стійте. Але ви поясните своє минуле, вашу кваліфікацію і чому ви працюєте прибиральницею, маючи підготовку рівня спецпідрозділу “Альфа”.
— Я волію не обговорювати це.
— А я волію не мати “темних конячок” на режимному об’єкті під час війни! — Він нахилився вперед. — Ось що я думаю. Я думаю, ви вилетіли з якогось курсу підготовки. Може, не витримали психологічного тиску, провалили поліграф, і тепер чіпляєтеся за ті навички, які встигли схопити, намагаючись почуватися важливою.
Щось майнуло на обличчі Олени. Біль? Спогад? Потім це зникло.
— Або, можливо, — додала Бойко, її голос був гострим від образи, — ви ніколи й не були ні в якому підрозділі. Можливо, ви просто гарна актриса. Ми бачили таких.
— Шахрайство, — кинув Громов із кутка. — Це кримінальна стаття. Ми можемо викликати поліцію.
Телефон Олени завібрував у кишені. Вона глянула на екран — повідомлення від контакту, підписаного просто “Тато”. Три слова: Пишаюся тобою, доню.
Вона дозволила собі найменшу, ледь помітну усмішку, перш ніж повернути увагу до офіцерів.
— Викликайте поліцію, — запропонував Марченко. — Давайте розберемося офіційно.
Пархоменко відштовхнувся від стіни.
— Я зроблю дзвінок.