Вони вели спостереження ще дві години, ретельно документуючи все на камери з потужною оптикою. Організація на складі була професійною: чіткий розподіл товару, обережне пакування, серйозна охорона. Це були не просто дрібні бариги.
Коли вони вже готувалися до відходу, телефон Сергія коротко завібрував. Повідомлення від Влада: “Увага. Дві машини швидко рухаються у ваш квадрат. Відходьте негайно”.
Спецпризначенці миттєво розчинилися в нічному лісі, діставшись своєї схованої машини якраз у той момент, коли фари позашляховиків освітили дорогу позаду них. Хтось їх помітив, або просто відчув, що за базою стежать.
— Вони починають нервувати, — зауважив Фелікс, коли вони виїжджали на безпечну трасу.
— Це чудово. Нервові люди роблять фатальні помилки, — кивнув Сергій.
Але його думки вже були зосереджені на наступному етапі. Вони зібрали достатньо розвідданих. Настав час починати тиснути.
Наступного ранку Сергій зробив три важливі телефонні дзвінки. Перший — до Головного управління ДБР у Києві. Він чітко назвався, продиктував номер свого військового квитка та повідомив про масштабну мережу нелегального трафіку, яка діє за повного сприяння корумпованої місцевої поліції.
Слідчий, який прийняв дзвінок, говорив професійно, але з неприхованим скепсисом. Аж поки Сергій не згадав про наявність неспростовних фотодоказів та записів із дрона.
— Можу організувати зустріч із нашими оперативниками сьогодні після обіду, — відразу змінив тон слідчий.
— Нехай їх буде двоє, — відповів Сергій. — І обов’язково запросіть когось із профільного відділу СБУ.
Другий дзвінок був до адвокатки, яку йому порадив Гриша — Лариси Назаренко. Вона була колишньою прокуроркою, яка зі скандалом пішла з органів після того, як відмовилася закривати очі на корупцію керівництва. Лариса вислухала історію і погодилася офіційно представляти інтереси Сергія у справі про опіку над сином, а також юридично супроводити передачу доказів кримінальної діяльності.
Третій дзвінок дістався Марині Бойко. Вона була відомою журналісткою-розслідувачкою з великого столичного видання, яка вже не раз писала розгромні статті про місцеву мафію та “перевертнів у погонах” на Київщині.
— Пане Коваль, — сказала вона, коли вони зустрілися за кавою в центрі міста. — Я вже два роки намагаюся підкопатися під імперію Воронова. Якщо у вас справді є те, про що ви кажете…
— У мене це є, — Сергій спокійно посунув по столу чорну флешку. — Повне спостереження за їхньою базою минулої ночі. Обличчя, машини, номери. Достатньо, щоб почати складати пазл і показати людям правду.
Марина уважно подивилася на нього, вивчаючи поглядом.
— Нащо вам це? Ви могли б просто законно забрати сина і поїхати подалі звідси.
— Бо Тимко — не єдина дитина в цьому місті, — твердо відповів Сергій. — І ці люди продовжуватимуть ламати чужі життя, поки хтось їх не зупинить.
По обіді тиск почав зростати. Слідчі ДБР, досвідчений Франц Мельник та молодий оперативник Артем Петько, вивчали матеріали Сергія з дедалі більшим інтересом. Офіцерка СБУ, жінка з холодним, пронизливим поглядом на ім’я Христина Ванда, під час зустрічі зробила три дзвінки керівництву, і кожен наступний був напруженішим за попередній.
— Це залізобетонні докази, — нарешті резюмував Мельник. — Але буду з вами відвертим. Щоб взяти таку захищену структуру, потрібен час.
— Місяці оперативної роботи, прослушка, стеження. Якщо вони хоч трохи запідозрять, що ми під них копаємо, вони просто знищать товар і заляжуть на дно.
— Тож не дайте їм цього зрозуміти, — відповів Сергій. — Я продовжу тиснути. Нехай думають, що це лише моя особиста ініціатива.
— Просто розлючений батько, який захищає свого сина. Коли вони усвідомлять, що за ними прийшли державні органи, буде вже надто пізно.