Христина Ванда нахилилася вперед, дивлячись прямо в очі військовому:
— Ви збираєтеся зробити себе наживкою.
— Я збираюся зробити те, що має бути зроблено.
Сергій не сказав їм лише одного — він уже почав операцію. Того ж ранку Влад створив свій маленький кібершедевр. Він не прослуховував телефони братів Барабашів, що було б незаконно, він просто надіслав кожному з них одне-єдине фото.
На фотографії був Артур Барабаш біля складів у промзоні. З чітким обличчям, таймкодом і геолокацією. А знизу містився простий підпис: Посміхніться. За вами стежать.
Повідомлення прийшло з номера, який неможливо було відстежити — Влад пропустив його через сім серверів у чотирьох різних країнах. Але ефект був миттєвим. До полудня команда Сергія зафіксувала, як Артур робить десятки панічних дзвінків. А ближче до обіду всі троє Барабашів зібралися в місцевому пабі “Берлога”, відомому лігві їхньої бригади.
Дрон Влада зафіксував, як на парковці пабу вони гарячково спілкуються з начальником поліції Шаповалом.
— Панікують, — зауважив Богдан, спостерігаючи за трансляцією. — Поглянь на мову тіла. Вони місця собі не знаходять.
— Добре, — кивнув Сергій. — Паніка робить людей небезпечними, але вона ж робить їх необачними.
Того ж вечора Сергій повів Тимка на вечерю до затишної сімейної піцерії в центрі Обухова. Це був чітко прорахований крок: на видноті, серед людей, максимально природно. Він хотів показати братам Барабашам, що він тут і не збирається ховатися.
Вони з’їли половину піци, коли в зал розгонистою ходою зайшов Жека Барабаш із двома міцними хлопцями спортивної статури. Він одразу побачив Сергія, і його обличчя потемнішало. Кілька довгих секунд вони мовчки міряли один одного поглядом. Потім Жека натягнув холодну, хижу посмішку і підійшов ближче.
— Сергій Коваль, — простягнув він із фальшивою привітністю. — Відомий фронтовий герой. Брат казав, що ти об’явився в місті.
Сергій повільно підвівся з-за столу, непомітно закриваючи собою Тимка.
— А ти, мабуть, один із тих місцевих героїв, які самостверджуються, погрожуючи дітям.
Посмішка Жеки не зникла, але в його очах спалахнуло щось дуже небезпечне.
— Обережніше, вояко. Може, ти й крутий там, в окопах, але тут — це наш світ.
— Ваш світ, — тихо, але твердо відповів Сергій, — ось-ось стане набагато тіснішим.
Двоє амбалів за спиною Жеки напружилися, їхні руки інстинктивно ковзнули до поясів під куртками. Сергій навіть не кліпнув. За роки служби він дивився в очі озброєним до зубів ворожим диверсантам. Ці місцеві “бики” його зовсім не лякали.
— У нас якісь проблеми? — з кухні раптом вийшов власник закладу, міцний літній чоловік на ім’я Степан. У одній руці він тримав важку дерев’яну качалку для тіста, у іншій — смартфон. — Бо я вже набрав поліцію і знімаю все на відео для протоколу.
Жека зиркнув на телефон, потім знову на Сергія.
— Жодних проблем, дядьку. Просто привіталися зі старим знайомим.
Він нахилився ближче до Сергія і прошипів: — Мій дядько хоче з тобою поговорити. Валентин Воронов. Завтра о восьмій вечора, паб “Берлога”. Приходь сам.
— Буду, — коротко кинув Сергій.
Коли Жека зі своєю свитою пішли, власник закладу почав вибачатися за інцидент. Сергій подякував йому за сміливість, розрахувався і повів Тимка до машини.
— Тату? — спитав малий тоненьким голосом, коли вони їхали нічним містом. — З тобою все буде добре? Вони тебе не чіпатимуть?
Сергій подивився на сина в дзеркало заднього виду, і його погляд пом’якшав.
— Обіцяю тобі, синку. Дуже скоро все це закінчиться. Ми виграємо.
Пізно вночі група зібралася в готелі на тактичний брифінг.
— Вони кличуть тебе в пастку, — сказав Віктор, розкладаючи на столі план-схему району. — “Берлога” — це їхня домашня територія. Усі переваги на їхньому боці.
— Знаю, — відповів Сергій. — Тому ми перепишемо їхній сценарій під себе. Владе, зможеш забезпечити нам очі і вуха всередині закладу?
— Уже працюю над цим. Там є відкритий Wi-Fi для клієнтів, а значить, я можу залізти в їхні камери спостереження.
— Плюс закину туди кілька бездротових мікрофонів-жучків. Хлопці поставлять їх під час обідньої метушні, приклеять під столи. Ніхто й не помітить.
— Відмінно, — кивнув Сергій. — Феліксе, Богдане — ви на вулиці, прикриваєте входи і виходи, тримаєте периметр.
— Ілля, ти мій тил. Сидітимеш всередині, гратимеш напідпитку завсідника, який дивиться футбол.
— Вікторе, тримай постійний зв’язок із нашими новими друзями з органів. Якщо почнеться м’ясорубка, мені потрібен спецназ “Альфа” на низькому старті.
— А Ворон хоче говорити про бізнес? — скептично запитав Гриша.