Цю священну тишу грубо розірвала Олена. Вона різко, мов підкинута пружиною, схопилася з місця. Її вродливе обличчя в одну мить спотворилося потворною гримасою люті та відчаю.
— Це нахабна брехня! Цей ваш лист — дешева підробка! Ви всі тут змовилися проти нас! — істерично закричала вона, безцеремонно тицяючи пальцем із яскравим манікюром просто в обличчя статечного нотаріуса.
Ігор спробував втрутитися. Він квапливо схопив коханку за рукав пальта, марно намагаючись осадити її.
— Олено, благаю, сядь. Не ганьбися хоч тут, — жалюгідно пробурмотів він.
Але вона з силою вирвала свою руку і кинула на нього такий сповнений презирства погляд, від якого можна було б замерзнути.
— Ти — абсолютне ніхто! — виплюнула вона кожне слово, наче отруту. — Ти місяцями обіцяв мені золоті гори, безтурботне життя, а тепер через тебе я сиджу по вуха в багні!
Валя спостерігала за цією огидною сценою абсолютно мовчки. Вона дивилася на них, і з кожною секундою в її змученій душі прокидалося щось нове, досі їй невідоме. Це був уже не звичний жаль до себе, не страх перед майбутнім, а глибока, непохитна, спокійна впевненість. Вона раптом чітко усвідомиш, що саме зробить із цією спадщиною. Вона не просто виживе — вона почне своє життя з чистого аркуша.
Після того, як нотаріус Панасенко акуратно зібрав усі аркуші, повернув їх до шкіряної теки й офіційно оголосив, що процедура остаточно завершена, у кімнаті знову запанувала гнітюча, важка атмосфера. Валя продовжувала сидіти, подумки переварюючи кожне почуте слово. Її пальці все ще ледь помітно тремтіли від пережитої напруги. Вона фізично відчувала на собі ці два погляди: один — крижаний і розгублений погляд Ігоря, інший — палаючий від чорної злості погляд Олени.
Але парадокс полягав у тому, що тепер це не мало для неї жодного значення. Проникливі, щирі слова Ганни Іванівни гуділи в її свідомості, перекочувалися потужними хвилями, ніби величний дзвін із дзвіниці Володимирського собору у велике свято. Вона твердо знала: це її унікальний шанс. Це її нова, чиста сторінка, яку їй подарувала людина, котра вірила в неї значно більше, ніж вона сама.
Олена не витримала цього пресингу першою. Її обличчя, яке ще зранку прикрашала маска цілковитої переваги, тепер остаточно перекосилося від паніки. Вона знову рвучко розвернулася до Ігоря, і її голос зрадницьки затремтів.
— Ти ж присягався, що все це майно буде наше! Ти щодня клявся мені, що твоя матір тебе просто обожнює, що ми переїдемо в її розкішну квартиру на Подолі, а ту дачу здаватимемо багатим туристам! Що все це має означати, Ігоре?! Відповідай мені!
Від її різких рухів немовля на руках злякано заверещало, ніби перейнявши материнський розпач. Ігор продовжував мовчати, ще нижче опустивши голову. Він мав такий вигляд, ніби земля щойно буквально розійшлася під його ногами. Уперше за всі ці довгі, болісні роки шлюбу Валя побачила перед собою не того зухвалого, самовпевненого егоїста, який отруював її життя, а слабкого, розгубленого чоловіка, який раптово усвідомив, що програв абсолютно все.
— Ти — нікчема! Жалюгідний невдаха! — вигукнула Олена, з огидою відштовхнувши його від себе. Її голос остаточно зірвався на пронизливий крик. — Ти обіцяв мені життя, як у красивих серіалах! А тепер що?! Я залишила заради тебе свою хорошу роботу в салоні краси, повірила у твої солодкі казки, а ти виявився просто ніщим!
Вона нервово підхопила свою дорогу сумку, недбало перекинула її через плече і, навіть не глянувши більше ні на кого, стрімко вибігла з кабінету. Вхідні двері контори зачинилися за нею з таким гуркотом, що у старих вікнах жалібно задзвеніли шибки.