— Привіт, тату, — стиха мовила вона, опускаючись на свій стілець. Її голос ледь пробивався крізь густий ком напруги, що мертвою хваткою стискав горло.
Василь Іванович, її батько, відірвався від неголосної розмови з Галиною й важким, пильним поглядом подивився на доньку. Його обличчя, зазвичай суворе й непроникне, на якусь коротку мить здригнулося від ледь прихованого занепокоєння. Він мовчки відсунув від себе тарілку з гарячою картоплею й по-хазяйськи склав натруджені руки на столі.
— Соню, це правда? — його голос пролунав різко, наче хлист, але за цією суворістю ховалася справжня батьківська турбота.
Софія миттєво опустила очі, фізично відчуваючи, як у грудях знову важчає холодний камінь. Вона чудово розуміла, що мама вже встигла розповісти йому про ганебний вчинок Антона.
— Так, тату. Усе, що розповіла мама, — це чиста правда, — відповіла вона, з останніх сил намагаючись стримати нову хвилю сліз. Її зблідлі пальці нервово, до побіління кісточок, стискали вишитий край лляної скатертини.
Василь похмуро насупив густі брови, ретельно витер руки паперовою серветкою й важко відкинувся на спинку дерев’яного стільця.
— Галина мені все переказала, — глухо підтвердив він. Його тон залишався крижаним, але очі видавали глибоку стурбованість. Софія відчула, як її щоки починають горіти від пекучого сорому й болю. Обговорювати такі принизливі речі з батьком виявилося набагато важче, ніж вона могла собі уявити.
Василь завжди був людиною конкретної дії, а не пустих балачок. Він зовсім не вмів лагідно обіймати чи знаходити втішливі слова, натомість завжди брався миттєво розв’язувати будь-які проблеми. І цей раз не став винятком.
— Хочеш, я прямо зараз поїду і серйозно поговорю з цим Антоном? — абсолютно спокійно, по-діловому запропонував він, ніби йшлося про якийсь дрібний бізнес-негаразд, а не про вщент зруйноване життя його єдиної доньки.
Софія рвучко підняла голову, і в її заплаканих очах раптом спалахнув дикий гнів.
— Тату, для чого?! Що ти йому збираєшся сказати? Він мене зрадив, витер об мене ноги, і жодні чоловічі розмови цього вже ніколи не виправлять! — її голос несподівано зірвався на крик, і вона відчула, як до горла знову підступає задушлива, гаряча хвиля істерики.
Над столом миттєво зависла важка, густа тиша, схожа на осінній туман, що стелився за вікном. Василь здивовано кліпнув, дивлячись на неї. Він настільки звик бачити свою Софію завжди слухняною, тихою та стриманою, що цей раптовий емоційний вибух застав його зненацька.
— Соню, заспокойся. Я ж просто хочу допомогти вирішити це питання, — промовив він, але в його владному тоні вперше прослизнула відверта розгубленість.
Дівчина різко підхопилася з місця. Ніжки стільця з противним скрипом ковзнули по плитці.
— Я не хочу це обговорювати! І мені абсолютно не потрібна твоя допомога в цьому! — різко кинула вона, з усіх сил ковтаючи сльози, і швидко, майже бігом, кинулася геть із кухні, назад до сходів.
— Софіє, ану стій! — владно гукнув їй услід Василь, миттєво підводячись з-за столу, але вона навіть не сповільнила кроку.
Він хотів рушити слідом, але Галина м’яко, проте рішуче схопила чоловіка за рукав сорочки.
— Дай їй спокій, Василю. Їй зараз зовсім не до твоїх розмов і рішень, — тихо, але вагомо сказала вона, зазираючи чоловікові прямо в очі.
Тим часом Софія кулею злетіла до своєї спальні, з гуркотом зачинила за собою двері й знесилено впала на розстелене ліжко. Її серце калатало десь у самому горлі, а думки гули, наче розтривожений рій диких бджіл. З першого поверху ледь чутно долинали приглушені голоси батьків, але вона не бажала вслухатися в їхню суперечку. Єдине, чого вона зараз прагнула — це втекти від цього нескінченного, жахливого дня.
Софія лежала на ліжку, нерухомо втупившись у темну стелю своєї оболонської квартири. Її дихання було уривчастим і важким, а очі нестерпно пекли від солоних сліз, які вже встигли висохнути на блідих щоках, стягуючи шкіру. У запаленій свідомості, наче на заїдженій кіноплівці, раз по раз прокручувалися сцени сьогоднішнього вечора.
Та самовдоволена, зверхня посмішка Антона. Його абсолютно байдужий, скляний погляд у ту саму секунду, коли вона застала його з іншою жінкою. Як він взагалі міг так спокійно стояти там, ніби нічого надзвичайного не відбувалося? Її тонкі пальці з силою вп’ялися в простирадло, а зуби голосно скреготнули від безсилої напруги.
«Чому я була такою сліпою? Чому не помічала цього раніше?» — гірко картала себе дівчина, звинувачуючи власну наївність і безмежну довіру.