Але Олена лише безапеляційно похитала головою, відкидаючи всі заперечення.
— Софі, запам’ятай: ти більше не та залякана мишка, яка звикла ховатися у своїй темній норі. Ти пройшла через справжнє пекло, ти вижила, а тепер настав твій час яскраво сяяти! Беремо фуксію, я гарантую, що вона буде тобі надзвичайно личити! — наполегливо заявила подруга.
Софія здалася під цим натиском, тепло усміхнулася майстрині і ствердно кивнула, погоджуючись на експеримент.
Поки привітна дівчина-майстер акуратно, шар за шаром, наносила яскравий лак на її доглянуті нігті, подруги продовжували безтурботно базікати. Вони обговорювали майбутню вечірку в Сашка, будували грандіозні плани на цю осінь, і навіть згадували якісь старі, кумедні історії з минулого, які зараз, через призму пережитого, здавалися такими далекими й наївними.
— Ти хоч танцюватимеш завтра на цій вечірці? — раптом запитала Олена, хитро, з прищуром глянувши на Софію. — Бо раніше ти ж постійно соромилася і сиділа в куточку.
Софія щиро, відкрито розсміялася.
— Цього разу мені абсолютно байдуже, що про мене подумають інші. Я хочу відірватися на повну! — рішуче сказала вона, фізично відчуваючи, як у її зраненій душі з кожною хвилиною розквітає давно забута, дивовижна легкість.
Софія сиділа у м’якому кріслі салону краси, заворожено спостерігаючи, як майстриня впевненими, точними рухами наносить насичений лак кольору яскравої фуксії на її нігті. Спочатку цей відтінок здався їй надто зухвалим, навіть кричущим, але з кожним новим помахом тонкого пензлика вона фізично відчувала, як десь глибоко всередині прокидається щось абсолютно нове.
Сміливе, майже забуте бажання кардинальних змін. Олена, яка влаштувалася в сусідньому кріслі, вже встигла обрати для себе глибокий, благородний синій колір і тепер весело, невимушено базікала з дівчатами про останні модні тренди цієї осені.
— Тобі шалено пасує, Софі. Вважай, що це твій офіційний новий старт, — сказала подруга, кинувши швидкий, оцінюючий погляд і лукаво підморгнувши.
Коли манікюр був остаточно готовий, дівчата підійшли до великого, яскраво освітленого дзеркала в холі. Глянцевий лак на нігтях Софії ефектно виблискував під м’яким, теплим світлом ламп, миттєво додаючи всьому її стриманому образу необхідної краплі яскравості. Вона повільно повернула руки, уважно розглядаючи їх з різних боків, і раптом відчула, як куточки її губ самі собою піднімаються вгору.
— Ну що, тепер ти морально готова до сьогоднішньої вечірки в Сашка? — з усмішкою запитала Олена, тримаючи в руках два високі келихи з освіжаючими коктейлями, якими їх щойно люб’язно пригостив адміністратор салону. — Чи тобі ще потрібен час, щоб звикнути до свого власного, нового «я»?
Софія із вдячністю взяла прозорий келих і зробила обережний, маленький ковток. Прохолодний смак лимона й свіжої м’яти приємно освіжив пересохле горло, а в зраненій душі несподівано розлилася довгоочікувана легкість.
— Знаєш, ще не до кінця звикла. Але, можливо, саме в цьому і полягає вся суть, — задумливо відповіла вона, не відриваючи погляду від свого відображення. — Я просто хочу знову відчути себе живою.
Олена розуміюче кивнула і салютувала їй своїм келихом.
— Тоді саме за це ми зараз і вип’ємо! За тебе, Софі. За справжню і абсолютно вільну, — урочисто промовила вона.
Пролунав тихий, мелодійний дзвін скла, і дівчата щиро розсміялися. Салон затишно гудів тихими, розміреними розмовами клієнток, а тонкий запах лаванди додавав цьому моменту якогось магічного спокою.
Вони тепло попрощалися з майстринями, залишивши на столику щедрі чайові, і вийшли з салону. Осіннє сонце ще не встигло сховатися за горизонт, і теплий, по-справжньому лагідний вечір обійняв їх легким, прозорим вітерцем. Софія зручно вмостилася на пасажирському сидінні Олениної машини, заплющила очі й відчула, як хронічна напруга останніх, пекельних тижнів нарешті потроху відпускає свої сталеві лещата.
— До вечора, красуне, — сказала Олена, коли авто м’яко загальмувало біля знайомого під’їзду на Оболоні.
— До вечора, — відповіла Софія, виходячи з машини з легкою, ледь помітною усмішкою на губах. Вона піднялася ліфтом до своєї квартири, обережно тримаючи в руках яскраві паперові пакети з сьогоднішніми покупками, і раптом чітко усвідомила одну річ: вперше за довгий, болісний час їй дійсно захотілося жити далі.
Увечері кімната Софії перетворилася на справжню гримерку. Вона стояла перед великим дзеркалом, зосереджено наносячи легкий, ненав’язливий макіяж. Кілька помахів тушшю, щоб підкреслити глибину очей, крапля персикових рум’ян на вилиці й ніжно-рожева, напівпрозора помада — нічого зайвого, але цього виявилося цілком достатньо, щоб підкреслити її природну, м’яку красу. Вона обережно одягла ту саму розкішну коралову сукню, яку вони вранці купили з Оленою, і взула витончені туфлі з дрібними блискітками.
Відступивши на крок, дівчина завмерла. З дзеркала на неї дивилася зовсім не та зломлена, заплакана дівчинка, яка ще кілька днів тому вмирала від зради Антона. Перед нею стояла хтось абсолютно нова, впевнена і набагато сильніша. Її постава мимоволі випросталася, плечі розправилися, а в погляді з’явився той самий, давно забутий живий блиск, хоча десь на самісінькому дні зіниць усе ще ховалася тонка, ледь вловима тінь пережитого смутку.
— Соню, доню… ти просто неймовірна! — пролунав від дверей захоплений голос Галини.
Мама нечутно зайшла до кімнати й лагідно, по-материнськи обійняла її за плечі. У її очах, які ще вчора були повні сліз співчуття, сьогодні блищала непідробна гордість.
— Дякую, мамочко, — зворушено відповіла Софія, усміхаючись крізь легке, приємне хвилювання, що вже лоскотало в животі.
— І куди ж зібралася така краса? — з цікавістю запитала Галина, трохи схиливши голову набік.
— На вечірку до знайомих. Відчуваю, що мені просто необхідно трохи відволіктися від цих стін, — зізналася Софія. Десь у грудях на мить знову боляче ворухнулися токсичні спогади про Антона і їхні зірвані плани, але цього разу вона зусиллям волі безжально відігнала їх геть.
Галина продовжувала стояти поруч. Вона турботливо погладила доньку по оголеному плечу, і її погляд був сповнений безмежного, затишного тепла.
— Ти робиш абсолютно правильно, моя дівчинко. Тобі конче треба розвіятися і подихати іншим повітрям, — сказала вона з легкою, підбадьорливою усмішкою. — Але я хочу, щоб ти назавжди запам’ятала одну річ: відтепер ти сама собі господиня. Ти, а не твої болючі спогади чи минуле.
Софія вдячно кивнула. Ці мудрі материнські слова наче влили в неї нову порцію життєдайної сили. Вона востаннє критично оглянула себе в дзеркалі, граційним рухом поправила ідеальну складку на сукні й підхопила з ліжка маленьку сумочку. Тієї ж миті знадвору пролунав короткий, бадьорий звук автомобільного клаксона — Олена, як і завжди, приїхала хвилина в хвилину.
— Все, я побігла! До зустрічі, мам! — весело гукнула Софія, вже поспішаючи до виходу.
— Гарного вечора, люба! Успіхів! — луною відгукнулася Галина, з любов’ю проводжаючи її поглядом.
Дівчина легкою ходою вибігла на вечірнє подвір’я. Олена вже чекала на неї у своєму авто, нетерпляче і радісно махаючи рукою з відчиненого вікна.
— Привіт, неймовірна красуне! — голосно вигукнула подруга, щойно Софія опустилася на шкіряне сидіння й клацнула паском безпеки. — Ну що, ти готова? Я відчуваю, що сьогодні буде просто фантастичний вогонь!
Софія розсміялася. Хвилювання всередині неї химерно змішувалося з гострим, солодким передчуттям чогось незвіданого.
— Чесно кажучи, я ще не зовсім упевнена у своїх силах. Але ж ти сама казала, що такі вечірки — це ідеальний шанс змінити декорації. Тому так, я абсолютно готова! — відповіла вона, і її серце радісно забилося у пришвидшеному ритмі.