Мар’яна викликала в нього стійку відразу з першої ж секунди, але сперечатися з одержимим сином він просто не мав фізичних сил. Після того як не стало його любої Наталі, старий геть уникав будь-яких конфліктів. Здоров’я вже було далеко не тим, що в роки юності. Закарпаття залишило по собі не лише гроші, а й жорстоку плату: стоячи годинами в крижаних гірських потоках, він назавжди застудив ноги, заробивши хронічний ревматизм та нещадний радикуліт. Тепер щоразу, коли небо хмурилося перед дощем, суглоби крутило так нестерпно, що хотілося кричати від болю.
Того ж таки вечора Сашко з Мар’яною притягли до просторого передпокою дві велетенські, туго набиті валізи.
— Це так, дрібниці, поки що на перший час, — дзвінко засміялася Мар’яна, кокетливо стріляючи очима на Сашка. Той у відповідь розплився у блаженній посмішці й потягнувся, щоб чмокнути її в напудрену щоку.
Василь Іванович стояв трохи віддалік, біля сходів, і мовчки хитав головою. Він спостерігав, як ця безсоромна парочка обіймається та милується просто на очах у літнього кухаря, який саме ніс таці з вечерею. «Ну й нечуване нахабство», — подумав старий, але знову проковтнув образу.
Мар’яна пустила коріння в їхньому домі з блискавичною швидкістю. Вона безцеремонно зайняла чи не половину кімнат на другому поверсі і з першого ж дня почала встановлювати власні порядки, що неймовірно дратувало Василя. Роками сніданок у цьому домі подавали рівно о восьмій ранку. Так було заведено, бо старий звик прокидатися з першими променями сонця і починати день засвітла. Проте Мар’яна безапеляційно наказала кухареві приносити їй їжу не раніше десятої, і не в їдальню, а прямо в ліжко, до її кімнати.
Бідолашному чоловікові, який вірою і правдою готував для їхньої родини вже понад десять років, тепер доводилося крутитися на кухні, як білці в колесі, адже готувати доводилося двічі. Саму ж Мар’яну чужі незручності не обходили. Вона могла цілісінькими днями безглуздо валятися на дивані перед величезною плазмою, або ж брала ключі від Сашкового позашляховика і гасала столичними вулицями у своїх нескінченних «важливих справах».
Сашко ж ніби осліп. Він не помічав жодної, навіть найкричущої вади у поведінці своєї обраниці. Хлопець був повністю паралізований закоханістю. Він спускав просто фантастичні суми на її забаганки: щодня кур’єри привозили кошики елітних квітів, у ювелірних бутіках на Подолі купувалися масивні золоті сережки, а вечори минали за найдорожчими столиками ресторанів на Печерську. Мар’яна приймала ці підношення поблажливо, як королева. А ночами розкішний маєток здригався від звуків її надмірної, театральної «подяки», від яких Василь Іванович лише болісно кривився, натягуючи важку ковдру на самісінькі вуха.
Крізь прочинені двері старий не раз чув, як вона солодким шепотом обробляла Сашка: «Давай уже швидше, коханий мій, оформимо все офіційно, по-справжньому». Від цих слів серце батька болісно стискалося. Він, як людина, що бачила життя без прикрас, чудово розумів: ця жінка — хижачка, яка ніколи не стане вірною парою його недолугому синові. Але будь-які спроби поговорити з Сашком розбивалися об стіну агресії. Після появи Мар’яни хлопець майже перестав спілкуватися з батьком, присвячуючи кожну секунду своїй пасії.
Зрештою, неминуче весілля таки відгриміло. Мар’яна тріумфально сяяла в неймовірно дорогій, розшитій бісером сукні від наймоднішого київського дизайнера. Василь Іванович сидів за бенкетним столом, колупався виделкою в салаті й подумки підраховував збитки. За ті гроші, що були витрачені на цей фарс, він міг би цілий рік утримувати на плаву невелику філію свого бізнесу. Сашко ж не зводив із дружини захоплених очей — він виглядав найщасливішою людиною на планеті. Проте життєвий досвід підказував старому: цей дурман розвіється швидше, ніж зів’януть весільні квіти, а реальність виявиться жорстокою і безжальною.
Так воно і сталося. Отримавши статус офіційної дружини та відчувши себе повноправною господинею маєтку, Мар’яна почала методично й цинічно сіяти розбрат між найріднішими людьми. Вона майстерно грала роль жертви, щоразу скаржачись Сашкові на Василя, варто було тому бодай у чомусь їй заперечити. То їй здавалося, що старий занадто голосно грюкає дверима вдосвіта, заважаючи їй спати; то він нібито зумисне бурчить на прислугу, щоб зіпсувати їй настрій; то дивиться на неї зневажливо.
Спершу Сашко намагався згладжувати кути і мовчав, але крапля камінь точить. Згодом він почав відкрито спалахувати, підвищувати голос і навіть кричати на батька, сліпо захищаючи свою дружину. Василь розумів, що свідомість сина отруєна цією жінкою, але всі його аргументи летіли в порожнечу. Фальшива любов зробила Сашка абсолютно глухим до голосу розуму. Старий лише безсило стискав покручені ревматизмом пальці в кулаки, з жахом усвідомлюючи, як залишки його родини вислизають крізь пальці, наче карпатський пісок.