На Різдво я відпрацювала подвійну зміну в реанімації. Мої батьки та сестра сказали моїй шістнадцятирічній доньці, що для неї немає місця за святковим столом. Їй довелося самій сісти за кермо, їхати нічним шосе назад і зустрічати свято в порожній квартирі. Я не влаштовувала істерик і не скандалила. Замість цього я почала діяти. Наступного ранку мої батьки знайшли під дверима лист і почали несамовито кричати.
Усе почалося напередодні Різдва. Я повернулася до нашої київської квартири близько за чверть до дванадцятої ночі. Була просто вичавлена як лимон, ледве трималася на ногах. Останні кілька годин я робила непрямий масаж серця чоловікові, який до останнього переконував швидку, що він “просто трохи втомився”. Він посинів просто у нас на очах.
Це була саме така зміна. Важка, виснажлива, коли забуваєш навіть попити води. Тому, коли в коридорі я побачила зимові черевики моєї Поліни, першою думкою було: “Щось сталося, хтось поранений”. Серце миттєво впало кудись у шлунок. А потім я побачила її пуховик, недбало кинутий на бильце крісла.
Її дорожня сумка, з якою вона поїхала до бабусі, стояла поруч, усе ще застебнута. Сама Поліна згорнулася калачиком на дивані в тій напруженій, незручній позі, в якій зазвичай сплять люди, що не відчувають себе в безпеці. Я стояла в темному коридорі, і мій втомлений мозок намагався скласти пазл до купи.
Вона мала бути в моїх батьків, в Ірпені. З ночівлею. Це була наша багаторічна сімейна традиція. Цього року вона так благала дозволити їй поїхати туди самій на моїй старенькій машині. Поліна щойно отримала права, неймовірно цим пишалася і хотіла відчути себе дорослою.
Вона навіть виїхала з Києва раніше, ще до заторів, щоб бути ввічливою і допомогти з приготуваннями. Ми з чоловіком обоє працювали в ту ніч на пізніх змінах, тому цей план здавався абсолютно логічним. Поки все не пішло шкереберть.
— Поліно? — тихо покликала я, не вмикаючи верхнє світло.
Вона миттєво розплющила очі, ніби й не спала насправді, а просто лежала в темряві.
— Привіт, мам.
— Чому ти тут, сонечко? Щось зламалося в машині?