Валерія відкрила свій старенький шкіряний гаманець, перерахувала кілька зім’ятих купюр і важко зітхнула. Останні гривні танули з лякаючою швидкістю, а знайти нормальну роботу в Києві виявилося набагато складніше, ніж вона собі уявляла. Вона подумки пробіглася списком найнеобхідніших продуктів, намагаючись вгамувати шалене серцебиття та напад легкої паніки.
У морозилці ще лежала упаковка курячих стегенець та трохи домашніх пельменів, які вона наліпила минулих вихідних. На поличці в кухонній шафці залишалося небагато рису, макарони та недопита пачка недорогого чорного чаю. Поки що цього вистачить, треба буде лише спуститися в магазинчик на розі за пакетом молока та свіжим хлібом для дитини.
— Мамо, а ти куди збираєшся? — Маленька Тася вибігла зі своєї кімнати, і її великі карі оченята з тривогою втупилися в материне обличчя.
— Не хвилюйся, сонечко, — лагідно відповіла Лєра, натягуючи на обличчя посмішку, щоб хоч якось приховати своє нервування. — Мама просто поїде у справах, пошукає нову роботу, щоб ми могли купувати тобі більше смаколиків. Але знаєш що? Тьотя Зоя і твій друг Павлик скоро прийдуть до нас у гості, щоб тобі не було сумно.
— Павлик прийде?! — Обличчя Тасі миттєво засяяло, вона радісно заплескала в долоні. — А вони принесуть Кекса?
Кексом звали пухнастого рудого кота тітки Зої, їхньої сусідки по сходовому майданчику. Тася просто обожнювала цей муркотливий клубочок щастя. Зоя люб’язно погодилася посидіти з дівчинкою, поки Валерія поїде на надважливу співбесіду в компанію, що займалася дистрибуцією продуктів харчування. Офіс знаходився у діловому центрі Києва, на Печерську, і дорога туди — з обов’язковою пересадкою з маршрутки на метро — мала зайняти значно більше часу, ніж триватиме сама зустріч із роботодавцем.
Минуло вже понад два місяці відтоді, як Лєра з донькою переїхали до галасливої столиці. Іноді вона картала себе за це різке, імпульсивне рішення — зірватися з насидженого місця з маленькою дитиною на руках, витратити левову частку своїх скромних заощаджень на оренду квартири та їжу, свято вірячи, що швидко знайде хорошу посаду.
Але столичний ринок праці виявився жорстоким і нещадним до приїжджих. Незважаючи на дві вищі освіти та її шалену цілеспрямованість, пошуки стабільної роботи нагадували гонитву за міражем. Там, у рідній Білій Церкві, її мама Людмила та молодша сестра Аліна завжди спиралися на неї як на кам’яну стіну. Вони зовсім не вміли давати собі раду без її постійної допомоги.
— Ні, сонечко, Кекс сьогодні залишиться вдома, — м’яко пояснила Валерія, обережно поправляючи доньці комірець. — Він не дуже любить ходити в гості, ти ж знаєш. Але ми обов’язково якось зайдемо до тьоті Зої самі, і ти зможеш погладити його скільки завгодно.
— Я теж хочу власного котика! — насупилася Тася, невдоволено схрестивши рученята на грудях.