Валя мовчки, наче уві сні, повела їх на кухню. Вона тремтячими руками налила наляканому хлопцеві теплого чаю й підсунула тарілку із залишками солодкого пирога. Сама ж стояла, міцно тримаючись зблідлими пальцями за край кухонного столу, щоб не впасти, і слухала плутану сповідь колишнього чоловіка. Люба раптово померла, малий син лишився на його руках, він абсолютно не вміє його виховувати, а Валя ж — жінка, берегиня, вона мусить у всьому цьому розбиратися!
— Ти, звісно, можеш нас вигнати просто зараз, — додав він із жалюгідною, кривою усмішкою, ховаючи очі. — Але моя мама його до себе не візьме. А я сам із ним не впораюся, зірвуся. Доведеться його в інтернат віддати, якщо ти не змилуєшся і не пустиш нас.
Валя відчула, як у горлі застряг гіркий, колючий клубок. Їй до нестями хотілося закричати, вигнати його геть, але вона глянула на хлопчика, що сумно жував пиріг, і лише важко видихнула:
— Залишайтеся поки що. Потім щось вирішимо.
Вона механічно налила Василеві чаю, відрізала чималий шматок пирога. А він сидів за її новим столом, із задоволенням жував випічку й самовдоволено думав: “От усе і вийшло по-моєму. Десять років спільного життя — це тобі не якісь жарти. Поверну її собі, нікуди вона не дінеться. Буде такою ж слухняною і тихою, як колись”.
Валя ж дивилася на його жувальні рухи й з жахом розуміла: те нове, світле життя, яке вона так важко й по крихтах щойно почала будувати, знову невблаганно затягнуло у смердюче болото минулого.
Наступного ранку Валя прокинулася з важким відчуттям, ніби вночі хтось підступно вкрав її омріяну свободу й силоміць повернув старе, ненависне життя. Вона знову стояла біля плити, автоматично варила вівсяну кашу для Сашка і смажила яєчню для Василя — усе точнісінько так, як було колись. Тільки тепер усе всередині неї було інакше.
— Ти чого сюди стільки зелені накидала? — гидливо скривився Василь, безцеремонно тицяючи виделкою в гарячу яєчню. — І це що таке, стручкова квасоля? Ну ти й вигадала дурницю! Моя мама мені завжди просто смажила яйця з чорним перцем і густим майонезом — і це було смачно! А це якась ресторанна гидота. Майонезу нормального вдома немає? Купи сьогодні обов’язково після роботи!
Валя стояла спиною до нього біля мийки, відчищаючи тарілку від його вчорашнього борщу, і мовчки слухала цей знайомий, нескінченний потік побутових претензій. Раптом вона з силою грюкнула мокрим посудом об металеву раковину. Дзенькіт розірвав ранкову тишу.
— Ні, Василю, — холодно й твердо відрізала вона, обертаючись. — Нічого я тобі купувати не буду. Мені самій для життя всього вистачає. А що треба особисто тобі чи твоєму Сашкові — бери ноги в руки і купуй сам. У мене немає ні зайвого часу, ні грошей вас двох утримувати. Ця дитина — виключно твоя відповідальність, тож відзавтра сніданок йому ти готуватимеш власноруч.
— Що? — очі у Василя округлилися від нерозуміння, наче він раптом побачив перед собою справжнього привида.
— Що чув, — Валя зробила крок уперед і вп’ялася в нього таким строгим, крижаним поглядом, якого він ніколи раніше не бачив. — І посуд за собою віднині мий сам. Не подобається моя їжа — ставай до плити і готуй собі сам. Я тобі сьогодні ж звільню одну полку в холодильнику і виділю окрему шафку для круп — живемо ми тепер виключно окремо, як звичайні сусіди по комуналці. І, чесно кажучи, пора тобі вже до свого дому вертатися. А для сина, якщо не справляєшся, няню найми.
— Валюшка, ти що таке кажеш? — шоковано видихнув він, зробивши крок їй назустріч. — Ми ж не чужі, ми ж родина!
— Стій там! — вона різко, зупиняючим жестом виставила руку вперед. — Я для тебе відтепер Валентина Іванівна. Ніяка я тобі більше не рідна, не подруга й тим паче не безкоштовна прислуга. А зараз мені час на роботу збиратися. І ще одне — увечері ми складемо чіткий графік прибирання місць загального користування. За вами обома я тут ганчіркою махати не збираюся!
Валя рішучим рухом зняла фартух, кинула його на стілець, схопила сумочку й грюкнула вхідними дверима. Василь так і лишився стояти посеред оновленої кухні, безглуздо роззявивши рота. Що це взагалі з нею сталося? Де його покірна Валя?
Він довго стояв на кухні, інтенсивно чухаючи потилицю, ніби саме там, під волоссям, ховалася логічна відповідь на всі його питання. Він щиро сподівався, що за день-два все магічним чином повернеться до старого русла — Валя ж цілих десять років була його вірною, слухняною тінню! Хіба не мала б вона зараз стрибати від радості, що такий чоловік, як він, до неї повернувся? А тут ще й цей бідний Сашко — невже в ній не прокинувся природний материнський інстинкт до маленького, беззахисного сироти? “Та що з нею не так?” — роздратовано думав він, наливаючи собі гіркий чай із вчорашнього заварника. Навіть той незрозумілий качок, що крутився довкола неї, не мав би затьмарити їхнє спільне, довге минуле!