Захар ще мить потоптався на місці, а потім побіг геть, залишивши чоловіка наодинці з несподіваною, теплою хвилею емоцій, що підкотила до горла.
У клініці було очевидно, що Катерині стає набагато краще. До її блідих щік нарешті повернувся рум’янець, і вона вже могла сидіти на ліжку, міцно обіймаючи своїх синів, які з радісним галасом залетіли до палати.
— Лікарі кажуть, що мій організм чудово реагує на терапію, — сказала вона Максиму, поки діти захоплено розглядали складні медичні монітори. — Я… я просто не уявляю, як я коли-небудь зможу повернути вам цей борг…
— Навіть не думайте про це, — різко перебив її Максим. — Ваш єдиний обов’язок зараз — повне відновлення.
Пізніше, коли близнюки жваво про щось щебетали з привітною медсестрою в коридорі, Катерина уважно подивилася на свого благодійника.
— У вас немає своїх дітей? — тихо, обережно запитала вона.
Спина Максима миттєво напружилася, ставши рівною як струна.
— Ні, — коротко кинув він. А потім, після важкої паузи, додав: — Вже ні.
Очі Катерини злегка розширилися від усвідомлення того невимовного горя, що крилося за цими страшними словами. Але перш ніж вона встигла підібрати слова співчуття, до палати забіг Лука, розірвавши цю напружену мить.
Того ж вечора ідеальну тишу в маєтку розірвав гучний дзенькіт розбитого скла, що долинав із просторої вітальні. Максим разом із переляканою пані Ганною кинулися туди і побачили Захара. Хлопчик стояв, блідий як крейда, з жахом дивлячись на розтрощені залишки старовинної вази.
— Я… я випадково, вибачте мене, будь ласка! — заїкаючись, пролепетав хлопчик, і в його очах стояли сльози непідробного страху. — Я просто хотів подивитися на малюнок ближче, я не хотів її розбити…
Максим спокійно оцінив масштаб катастрофи. Ваза, дуже рідкісний екземпляр, який він придбав на закритому аукціоні кілька років тому, перетворилася на купу гострих уламків.
— Ти не порізався? — абсолютно рівним, спокійним голосом запитав він.
Захар істерично похитав головою, явно очівуючи страшного крику і неминучого покарання.
— От і добре, — сказав Максим. — Пані Ганно, приберіть тут, будь ласка, щоб ніхто не поранився.
На превеликий подив Захара, впливовий бізнесмен просто розвернувся і спокійно пішов у бік їдальні.
— Ви… ви що, зовсім не злитеся? — обережно запитав Захар, дрібними кроками наздоганяючи його.
Максим зупинився і подивився на дитину.
— Це просто річ, Захаре, — сказав він м’яко. — А будь-яку річ можна замінити. Людей — ніколи.
Тієї ночі Максим ніяк не міг заснути. Він безцільно блукав темними коридорами будинку. Проходячи повз гостьову кімнату, де спали близнюки, він раптом почув тихе, приглушене схлипування.
Він завагався, але потім дуже обережно прочинив важкі двері. Лука сидів на своєму ліжку в темряві, обхопивши коліна руками, а по його щоках без упину котилися великі сльози. На сусідньому ліжку мирно сопів Захар.
— Що сталося, хлопче? — пошепки запитав Максим, щоб не розбудити другого брата.
— Я дуже сумую за мамою, — прошепотів Лука, розтираючи сльози кулачком. — А що, як вона… не одужає?
Максим тихо підійшов і обережно присів на край розкішного ліжка.
— Нею опікуються найкращі фахівці. Їй вже набагато краще, ти ж сам це сьогодні бачив.
Лука підвів на нього свій заплаканий погляд, такий дитячий і вразливий у тьмяному світлі нічника.
— Наш тато помер, коли нам було по п’ять років. Мама тоді сказала, що іноді люди просто не повертаються…
Ці прості дитячі слова вдарили Максима з такою несподіваною, нищівною силою, що йому перехопило подих. Зовсім не думаючи, діючи суто інстинктивно, він простягнув руку і незграбно, але ніжно погладив хлопчика по худенькому плечу.
— Ваша мама обов’язково повернеться. Я тобі обіцяю, — твердо сказав Максим. — А тепер спробуй заснути.
Зачиняючи за собою двері дитячої спальні, Максим відчув, як усередині нього щось безповоротно зсунулося з мертвої точки. У тій ідеальній, непробивній фортеці, яку він роками зводив навколо свого зраненого серця, з’явилася величезна тріщина. І крізь неї всередину пробивався не лише страх нового болю, але й щось інше. Щось світле, чисте і тепле, чому він поки що просто боявся дати ім’я.